Ґедзик

Ґедзик, -ка, м. Ум. отъ ґедз.

Сучасні словники

ґедзик іменник чоловічого роду, істота

з ґедзиком', ірон. Примхливий, вередливий; неврівноважений. — То от я вам і скажу: що й ви, добродію… Теє-то, як його.. З ґедзиком!.. (Панас Мирний).

кидати / кинути ґедзя (ґедза).

1. кому і без додатка. Говорити кому-небудь щось обурливе, неприємне. — Розбери нас: хто з нас правий, хто винуватий? Хто кого займав? Хто кому перший ґедза кинув? (Панас Мирний). вки́нути ґе́дзика. Лушня виправляється, й тут же, між тихим словом, дивись, і вкине якого ґедзика (Панас Мирний).

2. на кого. Грайливо дивитися на кого-небудь. — У вас, справді, пальчики — чудо! .. Пані кинула на нього ґедзя і ще утішніше усміхнулася (Панас Мирний).

пускати / пустити бісики (ґе́дзики) (очима (оком)) кому, на кого. Кокетувати, загравати з ким-небудь. А то сама (Тонька) присіла на колесі біля нього, бісики очима пускала (О. Гончар); Як стрінеться де-небудь з Мариною, то знай пуска їй бісики очима (Панас Мирний); Сиджу я під образами.. очима на Тетяну спідлоба ґедзики пускаю. А вона червоніє і не знає, чи сміятися, чи ніяковіти (М. Стельмах); // Привертаючи до себе увагу, поглядати на когось. Не виглядають у .. вікна вигодовані обличчя горничних, не пускають ґедзиків прохожим очима (Панас Мирний). Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 45.