Ґарувати

Ґарува́ти, -ру́ю, -єш, гл. 1) Пазовать, дѣлать пазы. Подольск. г. 2) = Ґерувати. Лубен. у. Мирг. у. 1. Важко, без відпочинку працювати. [Бабич:] Гарував чоловік, весь вік робив, аж йому очі з голови лізли, мучився, терпів (Іван Франко, IX, 1952, 139); Днем і ніччю гарував, а складав крейцар до крейцарика, щоби раз із бідою розв'язатися (Степан Ковалів, Тв., 1958, 103).

2. Правити (ціну, винагороду). Що це він герує? Дорого герує за вола (Словник Грінченка); Якщо не дуже багато будуть гарувати, то й поступайтесь: там рублів пять, ну хоть і десять, то вже давайте (Словник Грінченка).

3. Прямувати. Гируємо аж у саму столицю Петербург (Тарас Шевченко, VI, 1957, 82).

4. Стягувати, здирати. Хуртовина назад бідаху пре, за поли смикає, відлогу з плеч гирує (Євген Гребінка, I, 1957, 60).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 36.

ГАРУВАТИ 2, ую, уєш, недок., перех., заст. Робити пази; пазувати.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 36.