Добродій

Добродій, -дія, м. 1) Благодѣтель. Писало і нікому, ані своєму добродієві, не показувало. Хата. 63. Т. Шевченко наш перший добродій народній. К. (О. 1861. VI. 32). 2) (ударь (титулъ) Правда, правда, добродію мій любий. К. ЧР. 6. Кланяюсь, прошу: не остаєте ласкою вашою, добродію, і моїх синів. МВ. II. 113. 3) Господинъ (извѣстное лицо). Добродій N написав нову повість. 4) Шановний добродію! Високоповажний добродію! Милостивый государь! Правда, 1867, № 10. Лист. П. Куліша. Ум. Добродієчко. А де ж він, добродієчку? Кв.