Тополя

Словник Грінченка

Топо́ля, -лі, ж. 1) Тополь, Populus. Ой там в полі дві тополі, третя зелененька. Гол. 2) Водити тополю. Родъ хоровода: особымъ образомъ украшенную дѣвушку, представляющую тополю, водятъ подруги по селу и полю съ соотвѣтствующей пѣсней. КС. 1889. IX. 631. Ум. Топо́лька, топо́ленька.

Сучасні словники

Тополя - високе швидкоросле дерево родини вербових, поширене у пн. півкулі; листки серцеподібні, на довгих черешках; в Україні 11 дикорослих видів, найпоширеніші т. тремтяча (осика), т. чорна (осокір), т. біла, т. сірувата; дерево, яке у помірному кліматі росте найшвидше; деревина має промислове значення (папір, фанера, сірники тощо). УСЕ (Універсальний словник-енциклопедія)

Тополя (Populus) — рід деревних листопадних рослин, родини вербуватих, заввишки 18 — 45 м і більше. Швидкорослі світлолюбні дерева, деякі живуть по 120 — 150 pp. Відомо близько 150 видів, в Україні — 11. Найпоширеніші: тополя тремтяча або осика (P. tremula L.), тополя чорна або осокір (P. nigra L.), тополя біла (P. alba L.), тополя пірамідальна (P. pyramidalis Moenoh), тополя дельтолиста або канадська (P. deltoides Marsch.), тополя бальзамічна (P. balsamifera L.). Тополя широко використовують в озелененні міст та в полезахисних лісонасадженнях, деякі вирощують як декоративні. Деревина м'яка, легка, біла, її використовують у паперовому, сірниковому та фанерному виробництвах, у будівництві, для виготовлення штучного шовку. (Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.)

Орфографічний словник української мови: топо́ля - іменник жіночого роду. Але: дві топол-і, ор. топол-ею

Фонетичний запис: [топо́л'а]

Морфологічний запис: топол-я

Цікаво знати!

ТОПОЛЯ — символ дерева життя; оберіг українців; символ рідної землі, свободи, України; дівочої та жіночої краси, стрункості, гнучкості, смутку, самотності; результат міфічного перетворення дівчини, жінки в дерево. Тополя може символізувати воду й вогонь, місяць і сонце, адже листя має різні відтінки зеленого: знизу світлозелений (вода, місяць), зверху темнозелений (вогонь, сонце).
В Україні найпоширеніша тополя пірамідальна. Відомі народні порівняння дівчини, жінки з тополею: “Струнка, як тополя”, “Висока, як тополя” (часом із негативною подальшою характеристикою: “…а дурна, як бараболя, варіант — квасоля”), “Тонка, як тополя”, “Гнучка, як тополя”, “Самотня, як тополя”.
У давнину весняно-літні обряди (в деяких місцевостях на Великдень, Зелені свята, Купайла) через ігровий образ дівчини-тополі розкривали смисли майбутнього дорослого життя, вони були своєрідною ініціацією для молоді, можливістю краще пізнати одне одного, знайти пару. Звичай “водити тополю” описав М. Костомаров у магістерській дисертації “Про історичне значення руської народної поезії” (1843). Дівчата обирали з-поміж себе одну представницю, до рук, піднесених угору, прив’язували палицю, квітчали її, водили й співали:

Стояла тополя край чистого поля.
Стій, тополенько, не розвивайсь,
Буйному вітрові не піддавайсь!

У заклику “не розвиватись” М. Костомаров вбачав міфологічний мотив не перетворюватись дівчині на дерево під дією сильного вітру і пов’язував цей образ із образом народної легенди про перетворення на тополю дівчини, яка чекала-виглядала свого милого в степу на могилі (кургані). Згодом образ-символ “не розвиватися” набув побутового значення: не піддаватися хлопцеві, ще не виходити заміж, бо не пора, бо щойно ж “завили вінки та й на усі святки”. Інша пісня прозоро пояснює шлюбний мотив: “Ой шуміла тополенька, як ся розвивала; //Ой плакала дівчинонька, як ся віддавала”. Образ рубання тополі в піснях засвідчує кохання й видання дівчини заміж:

Тонкая, високая тополя;
Чорнявая дівчина — то моя.
Тонкую, високую зрубаю:
Чорнявую дівчину кохаю.

Образ самотньої недоглянутої тополі в купальській пісні служить паралеллю для розкриття мотиву самотності дівчини, якій певний час не виявляли уваги. Але засіб психологічного паралелізму набуває глибшого символічного значення з появою образу хлопця, саме ця обставина розкриває перспективу одруження:

Ой стояла тополя край поля.
— Хто ж тебе, тополе, обполе?
Хто ж тебе, дівчино, пригорне?
Обізвався та й хлопець молоденький:
— Я ж тебе, тополе, обполю;
Я ж тебе, дівчино, пригорну.

Образ тополі типовий для пісень про кохання; в них тополя символізує дівчину. Чудові народнопісенні паралелізми повніше розкривають емоційний стан ліричних героїнь:

Ой у полі дві тополі,
Одна одну перехитує.
А в козака дві дівчини,
Одна одну перепитує…

Або ще такий позитивний образ — запевнення хлопця у вірності:

Не зрубав я й у полі тополі,
Я не зраджу й тебе, молодої.

У народних баладах типовий образ перетворення невістки на тополю через свекрушину неприязнь чи й закляття. Сповнені високого драматизму, ці образи — шедеври народного художнього світовідтворення: “Поховала сина та під церквою, //Нелюбу невістку під дзвіницею; //Посадила над сином зелений явір, //На невістоньці — білу тополю. //Став же явір та приживатися, //До тої тополі та прихилятися, //Стали їх могили та присуватися. //Зайшла тоді мати дітей оглядати: //— Либонь, же ви, дітки, вірненько любилися, //Що ваші вершечки докупи схилилися”. Чи не найпоширеніша балада з образом тополі-невістки “Ой чиє ж то жито, чиї то покоси”.
Т. Шевченко через образ тополі показав долю дівчини, жінки, що як тополя від вітру, потерпають від ударів долі. Від пейзажної замальовки до прямих порівнянь, уособлень чи персоніфікацій — усе це у творах Т. Шевченка:

…Зілля дива наробило —
Тополею стала.
Не вернулася додому,
Не діждала пари;
Тонка-тонка та висока,
До самої хмари.
По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.

Символіка образів тополі в Т. Шевченка стала: “Не тополю високую //Вітер нагинає, //Дівчинонька одинока //Долю зневажає”; “І похилилась, мов тополя //Од вітру хилиться в яру”; знесилені, “Дві тополі високії //Одна одну хилять. //І без вітру гойдаються, //Мов борються в полі. //Ото сестри-чарівниці — //Отії тополі”. Або ще такий баладний мотив: дві сестри покохали одного хлопця Івана, отруїли його, а потім і себе:

А Бог людям на науку
Поставив їх в полі
На могилі тополями.
І тії тополі
Над Іваном на могилі,
Коло того гаю,
І без вітру гойдаються,
І вітер гойдає.

Аналогія тополі з жінкою була перенесена й на долю України, що зазнала лихих випробувань від ворожих нападів. Тополя, як і верба, стала національним символом України.

Зображення

(Приходько Євгенія)