Навусся

Навусся, -ся, с. Едва пробивающіеся усы. Дарма, що був молодиком безвусим, ніхто з його молитви не сміявся, бо серед братиї, з своїм навуссям русим, в стоянні був рівен монахам довговусим. К. МБ. II. 132.

Сучасні словники

НАВУ́ССЯ

1. етногр., заст. Колективна назва волосся, що росте над верхньою губою у чоловіків; вуса як частина зовнішності. У народній традиції — символ зрілості, мужності та козацької честі.

«Старий козак погладив своє сиве навусся, згадуючи колишні походи». (З художньої літ.).

2. іст. Декоративний елемент чоловічого вбрання або військової амуніції, що імітує або підкреслює вуса.

3. діал., розм. Простір навколо вусів або частина обличчя, покрита ними.

Етимологія: Утворено за допомогою префікса на- та кореня -вус- (від праслов’янського vǫsъ), що вказує на розташування або сукупність ознак предмета. Аналогічно до слів нагір'я, набережжя.

Синоніми: Вуса (збірн.), вусища (збільш.), рослинність на обличчі.

Історичні типи та культурне значення В українській традиції «навусся» було не лише елементом зовнішності, а й чітким соціальним маркером: 

Козацькі вуса: довгі, опущені донизу вуса були ознакою вільного козака та лицарської честі. Їх часто називали «шаблями», підкреслюючи войовничий вигляд господаря.

Символ зрілості: перше навусся у юнака знаменувало перехід до дорослого життя та статус чоловіка-воїна.

Галицьке навусся: на межі XIX–XX століть у містах Галичини була мода на ретельно доглянуті, підкручені вгору вуса, що свідчило про приналежність до інтелігенції або міщанства. 

Стилістичні особливості У сучасній мові слово «навусся» найчастіше вживається в художньому стилі для надання тексту архаїчного або піднесеного звучання. Воно допомагає уникнути повторів слова «вуса» та акцентувати увагу на їхній сукупності чи густоті.

Ілюстрації