Жидюк

Жидюк, -ка, м. Жидокъ, еврейчикъ. Заклинає жидюка. Рудан. І. 62.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Див. також
5 Джерела та література
6 Зовнішні посилання

Сучасні словники

Жид (з італ. giudeo[1], з лат. judaeus — від гебр. імені Юда, що означає «славетний», «хвалений»[2]; заст. жидови́н[3] — від староцерк.-слов. жидовинъ[4]) — застаріла та діалектна[5][6][7] назва євреїв в українській мові. Традиційний слов'янський етнонім для позначення євреїв[8][9][10][11][12]. Загальновживаним і політично коректним вважається етнонім «єврей»[2].

Вживання цього етноніма в радянський час стало вважатися образливим[13][9][14][5][7], головним чином через тривалий вплив російської мови і перебування України у складі Російської імперії та СРСР. У регіонах України, які були під меншим впливом російської мови через тривале перебування у складі Речі Посполитої, Австро-Угорської імперії, Польської Республіки (1918—1939) та інших країн, збереглося традиційне українське необразливе[10] використання цього етноніма для означення євреїв[6]. Вживалося також у творах класиків української літератури та народних прислів'ях[15][16].

Термін «жид» також вживається у працях істориків, зокрема російських, коли термін «єврей» є анахронізмом.