Люляння

Люляння, -ня, с. Баюканье.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках ЛЮЛЯТИ, люляю, люляєш, недок., перех. і без додатка, розм. Колихати, приспівуючи. Десь недалечко хтось потихесечку дитину люляв (Марко Вовчок, I, 1956, 345); Люляю, люляю, Поб'ю котка, полаю, Щоб по ночах не ходив, Малих діток не будив (Українські народні пісні, 2. 1965, 6).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 572.

"Люляння" - вірш Лесі Українки (1871-1913) Тихо, тихо, ніч настала, Зіроньками небо встала. Місяченько блищить, Люляй, люляй, дитятко спить.

"Сніг" - вірш Миколи Вінграновського (1936-2004) А мати йде, і сніг рипить, І вітер з нею гомонить, І тиша дивовижна йде, І люляння йде, йде, йде. "Зачарована Десна" - повість Олександра Довженка (1894-1956) І ось я вже на плоту, і мене хитають хвилі, і я пливу, пливу кудись у широкий світ, у казку, в люляння.

Словник української мови Люляння - 1. Коливання, хитання з боку в бік. 2. Пісня, яку співають, щоб заколисати дитину.

Англо-український словник Lullaby - 1. колискова пісня; 2. коливання, хитання.

Історія походження: Слово "люляння" походить від праслов'янського lьlьjьnьje, що означає "гойдати". Це слово споріднене з литовським liuliuoti ("гойдати"), латиським ļūlāt ("гойдати"), польським lullаć ("гойдати").

Ілюстрації

Медіа

<iframe width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/lzbQgwjy8wc?si=BK6e92kPH2vXWuUx" title="YouTube video player" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture; web-share" referrerpolicy="strict-origin-when-cross-origin" allowfullscreen></iframe>