Розмайрин

Розмайрин, -ну

Словник Грінченка

Розмайрин, -ну, м. Раст. Размаринъ. Rosmarinus officinalis. Вх. Пч. І. 12. Просив хлопчик розмайрину юрчик. Грин. III. 228.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

РОЗМАРИ́Н, у, чол. (Те саме, що і розмайрин)

бот. (Rosmarinus, L.). Вічнозелена запашна кущова рослина родини губоцвітих, із листя і гілок якої добувають ефірну олію. Згодом Зопя вийшла до салону, щоб ущипнути кілька гілочок мирту й розмарину на найменший зелений віночок (Леся Українка, III, 1952, 653); — В чому тебе мати купала? — тихо питав парубок дівчину. — Твоє волосся пахне васильками, м'ятою чи розмарином (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 24).

Ілюстрації

Джерела та література

Словарь української мови. Том ІV: Р-Я. 1909. — Стор. 50.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 735.