Журити

Журити, -рю, -риш, гл. Печалить, озабочивать. Не лихо журить, а чужа сторінка та невдала жінка. Чуб. Не журь мене, кажу, моя матінко, моя квітонько! Ти бачиш, я й сама в журбі потопаю. Г. Барв. 527.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Див. також
5 Джерела та література
6 Зовнішні посилання

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках 1. Викликати в кого-небудь важкі почуття, невеселий настрій; печалити, засмучувати. Одно й журило їх, що діток господь не дає (Марко Вовчок, I, 1955, 65); * Образно. Журить осінь-сухітниця сонечко, бо нема в ній весняних надій (Леся Українка, I, 1951, 226).

2. Викликати занепокоєння; хвилювати. Журить мене все-таки сей переклад Берна, дерев'яний він такий (Леся Українка, V, 1956, 168).

3. рідко. Указувати кому-небудь на його помилки, недоліки, неправильні вчинки, висловлювати своє незадоволення з приводу чогось. Мати хитала головою й журила сина. — Хіба ж можна отак робити? Що ж із вас буде, як повиростаєте, коли ось дітьми вже воюєте? (Андрій Головко, II, 1957, 87); По дорозі журила [Настя] Докію. — І як це ти умудрилась під коровою спати? (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 125).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 548. 4. виражати своє незадоволення комусь з певного приводу, звинувачувати когось у чомусь), ДОРІКА́ТИ, ЗАКИДА́ТИ кому що, КОРИ́ТИ кого, КАРТА́ТИ кого, ГА́НИТИ кого, ВИГОВО́РЮВАТИ кому, ВІДЧИ́ТУВАТИ кого, ВИЧИ́ТУВАТИ...