Журити

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Журити, -рю, -риш, гл. Печалить, озабочивать. Не лихо журить, а чужа сторінка та невдала жінка. Чуб. Не журь мене, кажу, моя матінко, моя квітонько! Ти бачиш, я й сама в журбі потопаю. Г. Барв. 527.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках 1. Викликати в кого-небудь важкі почуття, невеселий настрій; печалити, засмучувати. Одно й журило їх, що діток господь не дає (Марко Вовчок, I, 1955, 65); * Образно. Журить осінь-сухітниця сонечко, бо нема в ній весняних надій (Леся Українка, I, 1951, 226).

2. Викликати занепокоєння; хвилювати. Журить мене все-таки сей переклад Берна, дерев'яний він такий (Леся Українка, V, 1956, 168).

3. рідко. Указувати кому-небудь на його помилки, недоліки, неправильні вчинки, висловлювати своє незадоволення з приводу чогось. Мати хитала головою й журила сина. — Хіба ж можна отак робити? Що ж із вас буде, як повиростаєте, коли ось дітьми вже воюєте? (Андрій Головко, II, 1957, 87); По дорозі журила [Настя] Докію. — І як це ти умудрилась під коровою спати? (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 125).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 548.

Ілюстрації

Журити 21,29.png [[Зображення:Журити 21,38.jpg x140px]] Photoicon.png Photoicon.png

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання