Яснити

Яснити, ясню, -ниш, гл. 1) Дѣлать блестящимъ, полировать. Вас. 163. Рк. Левиц. По сліду видно було, що у брички були нові шини на колесах, бо старі шини яснять місто, а нова усе наче копа. Екат. у. (Залюб.). Хай зуби яснить! говорится о лошади, стоящей передъ пустыми яслями. Мнж. 171. 2) Объяснять, изъяснять. Давай яснити нам та баба як і що і до чого, аж набридла. Новомоск. Вона не яснила всього, а так тільки сказала, натяком. Павлогр. у. (Залюбов.).

Сучасні словники

http://slovopedia.org.ua/32/53423/32865.html

ЯСНИТИ , ЯСНІТИ , ЯСНІТИСЯ , ЯСНИТИСЯ , ЯСНІШАТИ

       ЯСНИТИ – ЯСНІТИ – ЯСНІТИСЯ, ЯСНИТИСЯ – ЯСНІШАТИ
       Яснити, -ню, -ниш, перех. Робити щось ясним. Опада останнє листя і яснить алею (М.Рильський).

       Ясніти, неперех. Ставати ясним, яснішим, розвиднятися тощо; виділятися світлим, яскравим кольором, виднітися (про щось світле, яскраве). Обличчя його помалу ясніє (С.Васильченко); Ніч відходила, даючи місце дневі. Досить сказати, що ясніло все більше й більше (Ю.Яновський); Вода в ставках ясніла, ніби ставки відчиняли очі, щоби глянути на світ (Б.Лепкий); Далеко на узліссі ясніло два білих намети (Н.Рибак);

їм не дано дізнатися, чому, Коли ридаю, на душі світліє. А я слізьми увесь тягар зніму І, наче день після дощу, яснію (Г.Чубач).

       Яснітися, яснитися. Виділятися світлим, яскравим кольором, виднітися (про щось світле, яскраве). То ж мокрий прибережний пісок, що лежить смугою вподовж синьої річеньки, – і ясніється, і блищить (А.Кримський); Розходилися вони вже коли небо на сході яснілося до них (О.Гончар); Як місяць ясниться (Марко Вовчок).

       Яснішати. Ставати яснішим, світлішим. А небо все яснішало (І.Нечуй-Левицький); Лагідні очі оживали, яснішали (О.Копиленко); На серці в Бачури яснішало (М. Чабанівський); Дедалі чоло його яснішало (О.Соколовський).

Ілюстрації

Джерела та література

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 656.