Паленя
Паленя́, -ня́ти, с. = Паляничка. Вх. Зн. 46. Родъ овсянаго хлѣба. У ступні стовче вовес, місит паленя і їст. Гн. І. 7. См. Палянка 2.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда
ПАЛЯНИ́ЦЯ, і, жін. Хлібина перев. з пшеничного борошна, певним чином замішаного. Паляниця хлібові сестриця (Номис, 1864, № 12335); — А де ж ти діла паляницю? Чи, може, в лісі хто одняв? Чи попросту — забула взяти?.. Чи, може, ще й не напекла? (Тарас Шевченко, I, 1963, 318); Я хутко збігав додому й нишком, щоб ні батько, ні мати не бачили, відрізав мало не половину пшеничної паляниці (Олесь Донченко, VI, 1957, 240); На столі, на вишитім бузком рушнику, лежала житня паляниця (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 176); * У порівняннях. На ліжку коло печі, на подушках, застелених білим простирадлом, лежали здорові проскури, як паляниці (Нечуй-Левицький, II, 1956, 335). Паляниця хліба — хлібина. Павло з'їв паляницю хліба і такий горделей [горщик] борщу, що собака не перескочить (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 367).
Ілюстрації
|
|
|
|
