Урубати

Урубати, -баю, -єш, гл. 1) Нарубить небольшое количество. Сиди ж ти, дочко, а я піду, дровець урубаю. Рудч. Ск. II. 66. 2) Ранить рубя. 3) Имѣть достач очную силу, остроту для того, чтобы быть въ состояніи рубить — говорится какъ о человѣкѣ, такъ и объ инструментѣ. Та він сього не вруба, нема в його сили. Аби якою сокирою дуба не врубаєш. Ні стругом не встругати, ні сокирою не врубати. Грин. І. 237.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

УРУБАТИ 1 (ВРУБАТИ), аю, аєш, док., перех. 1. Рубаючи, заготовити яку-небудь кількість чогось (перев. дров). [Юлія:] Та треба дров урубати. Хотіла розпалювати, та не найшла ані полінця дрібного (Іван Франко, IX, 1952, 154); Дем'ян і Костянтин.. вийшли того ранку до лісу врубати дров (Павло Загребельний, Диво, 1968, 254). 2. Рубаючи, відокремити частину від цілого. * Образно. [Палажка:] Не раю я тобі, парубче, встрявати до неї.. [Хвенька:] Хвоста, кажу, врубають! (Панас Мирний, V, 1955, 214). 3. Розсікти що-небудь чимось гострим. [Дівчина:] Ганно Семенівно, там батько прийшли... На порозі сидять... Сокирою ногу врубали, дак приказували, щоб дали тієї плівки, що у вас є, що одразу кров припиняє (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 463). 4. Мати здатність або можливість розсікти когось, щось. Навряд чи й сокира врубає той лід (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 98); — А сам він.. такий, що його, мати божа! — ні куля не бере, ні шабля не еру ба, мов залізо або тую крицю (Данило Мордовець, I, 1958, 98); Михайлик шаблею врубати його вже не міг, але ще діставав гостряком до правої п'яти (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 234).

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка

Урубати, -баю, -єш, гл. 1) Нарубить небольшое количество. Сиди ж ти, дочко, а я піду, дровець урубаю. Рудч. Ск. II. 66. 2) Ранить рубя. 3) Имѣть достач очную силу, остроту для того, чтобы быть въ состояніи рубить — говорится какъ о человѣкѣ, такъ и объ инструментѣ. Та він сього не вруба, — нема в його сили. Аби якою сокирою дуба не врубаєш. Ні стругом не встругати, ні сокирою не врубати. Грин. І. 237.

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

урубати урубати I (вруба́ти), -а́ю, -а́єш, док., перех. 1) Рубаючи, заготовити яку-небудь кількість чогось (перев. дров). 2) Рубаючи, відокремити частину від цілого. 3) Розсікти що-небудь чимось гострим. 4) Мати здатність або можливість розсікти когось, щось.

Ілюстрації