Сміло, нар. Смѣло.
Присл. до смілий. — Се я, панотче, кажу, — сміло виступила вперед ще молода молодиця (Панас Мирний, III, 1954, 308); Коли ревли кругом гармати, ішов він сміло на багнет (Володимир Сосюра, II, 1958, 371).