Дебело
Дебело, нар. Дебело, толсто, плотно.
Зміст
Сучасні словники
ДЕБЕ́ЛИЙ (-а, -е), розм. 1. Міцної будови тіла; повний, здоровий. — Він, правда, дебелий, а душа, може, й справді у нього ніжна (Степан Васильченко, I, 1959, 347); Жінка, повільно обсмикуючись та обтрушуючись, підвелася, випросталася на повний зріст: висока, огрядна, дебела (Олесь Гончар, Новели, 1954, 79); // Міцний, дужий. В широкій, м'язистій спині та в дебелих в'язах вгадувалося незмарноване здоров'я літньої людини, що колись чимало займалася фізичною працею (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 7); Він став тепер дорослим, дужим; руки в нього дебелі (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 62).
2. Міцний, товстий і грубий (про вироби з дерева, заліза і т. ін.). Тесляр колисочку дебелу Майструє в сінях (Тарас Шевченко, II, 1953, 312); Дебелі ворота з дашком були засунені (Петро Панч, III, 1956, 100); Вже коли скує дід Півень воза, то це не віз, а танк! Усе дебеле, жодна гайка не задеренчить (Олесь Донченко, VI, 1957, 451); // Товстий, цупкий (про тканини, шкіряні вироби і т. ін.). Як я не шарував себе дебелим утиральником.., — нема тепла, аж зубами почав цокотати (Панас Мирний, IV, 1955, 354); Зерно зсипають у мішки Кропив'яні, дебелі (Андрій Малишко, I, 1956, 310).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 228.
Ілюстрації
|
|
|
|
