Личко

І. Ли́чко, -ка, с. Ум. отъ лице.

ІІ. Личко, -ка, с. 1) Ум. отъ лико. 2) мн. Личка. Лапти. Ой у твоєї мами дубовії личка, а в нас двораченьків жовті черевички. КС. 1883. IV. 906.

Сучасні словники

Словник української мови

1) ЛИЧКО, а, с. Пестл. до лице 1, 4. А щоб личко не марніло З чорними бровами, - До схід сонця в темнім лісі Умийся сльозами (Шевч., І, 1951, 39); Його червоні личка мішалися з китицями рож, а білу сорочечку не можна було доглянути поміж роєм білого цвіту (Март., Тв., 1954, 147).

2) ЛИЧКО, а, с. Зменш.-пестл. до лико. Пожалієш личка, не поможе й вірьовка! (Укр.. присл.., 1955, 106); [Старша дружка (до боярина):] Старий боярин, як качан.. Личком підперезався, У бояри прибрався (Н.-Лев., II, 1956, 427).

Не личком шитий - те саме, що Не ликом (з лика) шитий. [Петро:] Воно, значить, і ваша гімназія не личком шита! Таки часом і вона засіва добре насіння... (Мирний, V, 1955, 157).

3) ЛИЧКО, а; мн. лички, чок; с ., розм. Вузька поперечна нашивка на погонах. - Ти, сержант, зловживаєш своїми личками, - нарікали товариші (Гончар, І, 1954, 95).

Словник української мови

ОБЛИЧЧЯ, я, с. 1. Передня частина голови людини. Дарка поклала квача коло відра, втерла обличчя рукавом (Л. Укр., III, 1952, 650); Сьогодні юнацьке обличчя Сіверцева грало якимось особливо ясним рум 'янцем (Гончар, III, 1959, 263); * Образно. Вечір над містом нахилив своє хмурне обличчя (Головко, І, 1957, 168). 2. перен. Загальний вигляд, зовнішні обриси чого-небудь. Перемога соціалізму перетворила обличчя країни, змінила її економіку, її культуру і побут (До 40-річчя Вел. Жовтн. соц. рев., 1957, 21);

Тлумачний словник української мови

ЛИ́КО а, с. 1. Внутрішня частина кори молодих листяних дерев, перев. липи, що легко відокремлюється від стовбура і ділиться на стрічки; лубок (у 1 знач.).

2. Стрічки з такої частини кори дерева, що їх використовують для виготовлення різних побутових предметів.

3. Виріб з такої частини кори.

Ілюстрації