Сельбище

Сельбище, -ща, с. Поселеніе, мѣсто поселенія. Поосідали хуторами і сельбищами ті запорожці. Стор. Наш Хорол як городок ледаченький, а як сельбище, то прехороше. О. 1861. VII. 187.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Словник Грінченка
3 Ілюстрації
4 Медіа
5 Див.також
6 Приклади вживання
7 Джерела та література
8 Зовнішні посилання

Сучасні словники

Сельбище - Територія, зайнята в основному житловими будівлями.

СЕ́ЛЬБИЩЕ заст. Сам Посейдон у далеких тоді пробував ефіопів, — У протилежних кінцях простягались поселення їхні (переклад Бориса Тена); Єремія балакав з своїми управителями та старостами про господарство, про нові осади то над Сулою, то над Удаєм (І. Нечуй-Левицький); Розкопки в йому (Сімферополі) й біля його свідчать, що ще в останні віки перед Різдвом Христовим на цім місці було грецьке сельбище Неаполіс (Остап Вишня).

СЕ́ЛЬБИЩЕ, а, с., заст. Поселення. На цім місці [в Сімферополі] було грецьке сельбище Неаполіс (Вишня, І, 1956, 159). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 120.

Сельбище, ща, с. Поселеніе, мѣсто поселенія. Поосідали хуторами і сельбищами ті запорожці. Стор. Наш Хорол — як городок — ледаченький, а як сельбище, — то прехороше. О. 1861. VII. 187. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 113.

Значення в інших словниках

сельбище — се́льбище іменник середнього роду рідко Орфографічний словник української мови
сельбище — Територія, зайнята в основному житловими будівлями. Архітектура і монументальне мистецтво
сельбище — -а, с., заст. Поселення. Великий тлумачний словник сучасної мови сельбище — ПОСЕ́ЛЕННЯ (місце осілого життя людей, що виникло з розвитком землеробства), ОСА́ДА заст., СЕ́ЛЬБИЩЕ заст. Сам Посейдон у далеких тоді пробував ефіопів, — У протилежних кінцях простягались поселення їхні (переклад Бориса Тена)... Словник синонімів української мови
сельбище — СЕ́ЛЬБИЩЕ, а, с., заст. Поселення. На цім місці [в Сімферополі] було грецьке сельбище Неаполіс (Вишня, І, 1956, 159). Словник української мови в 11 томах сельбище — Се́льбище, -ща, -щу, -щем; -бища, -бищ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
сельбище — Сельбище, -ща с. Поселеніе, мѣсто поселенія. Поосідали хуторами і сельбищами ті запорожці. Стор. Наш Хорол — як городок — ледаченький, а як сельбище, — то прехороше. О. 1861. VII. 187. Словник української мови Грінченка

Словник Грінченка

Сельбище, ща, с. Поселеніе, мѣсто поселенія. Поосідали хуторами і сельбищами ті запорожці. Стор. Наш Хорол — як городок — ледаченький, а як сельбище, — то прехороше. О. 1861. VII. 187.

Ілюстрації

Медіа

ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ [[1]]

Див.також

До найдавніших і найпоширеніших в українців соціально-економічних типів сільських поселень належить сельбище. Декілька окремих осель або груп дворів (які відомі під такими назвами, як кут, кінець, оседок, селище, село, дворище, земля, хутір), розростаючись, поступово утворювали сельбище. Мешканці сельбища були об'єднані в громаду, за якою закріплювалася певна територія, податки, обов'язки та ін. Внаслідок цього зазначений тип поселення вважався адміністративною, економічною та юридичною одиницею.

Сельбище охоплює територію, на якій розташоване власне поселення селянські двори, головна сільська дорога (вулиця), об'єкти інфраструктури. Зазвичай воно було компактне. Виняток становлять лише села на Гуцульщині, де селянські двори були розсіяні по всій території поселення. Центром традиційно вважалася територія поблизу церкви або приміщення громадського самоуправління. Часто ці споруди розташовувалися біля площі й разом із нею становили центр.