Тихнути

Ти́хнути, -ну, -неш, гл. Утихать. І тихнуть Божії слова. Шевч.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ТИХНУТИ, ну, неш; мин. ч. тих, ла, ло і тихнув, пула, ло; недок.

1. Ставати тихішим, тихшим. Я вже не той, що колись.. Гасне мій погляд, і тихне мій голос, А зморшки покрили чоло... (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 257); // Робитися тихим (у 6 знач.). Буйний був хлопець Дмитро, а при ній якось тих, благий такий робився (Гнат Хоткевич, II, 1966, 83).

2. Переставати звучати; переставати видавати або утворювати звуки. Сонце заходить, гори чорніють. Пташечка тихне, поле німіє (Тарас Шевченко, II, 1963, 37); Сосни шумлять під вітрами, Тихнуть у лагідну днину, Серце ж моє із вами Мову веде безупинну (Микола Нагнибіда, Слово.., 1954, 130); І де пролетить він [голуб] — там тихнуть гармати, І мати виходить синів зустрічати (Ярослав Шпорта, Твої літа, 1950, 138);
// Слабшаючи, зникати. Ми солдати справді, та зовсім беззбройні, Коли ворог — тиф. Пульсик, наче нитка, на руці, на скроні Обривався, тих (Платон Воронько, Коли я.., 1962, 116); Тихли в йому [серці] болі, в душі розходилися ту ми, ясніло та розвиднялося (Панас Мирний, I, 1954, 214).

Ілюстрації