Слабувати

Слабува́ти, -бу́ю, -єш, гл. Болѣть. Був собі чоловік, і все його жінка слабувала. Рудч. Ск. І. 168.

Сучасні словники

[1]

СЛАБУВАТИ, ую, уєш, недок. Бути хворим; хворіти, нездужати.

[Галя:] Чи не занедужав він? [Іван:] Не думаю, він чоловік ще кремезний, йому тільки сорок і п'ять років, і він ніколи не слабував (Володимир Самійленко, II, 1958, 116); Я не можу нічого робити, третій місяць лежу в клініці і тяжко слабую (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 453); Твердохліб, звісно, хазяїн добрий, але старий, то й слабувати почав останнім часом (Іван Цюпа, Краяни, 1961, 317); // на що, рідко чим. Хворіти якою-небудь хворобою, мати хвору якусь частину тіла, якийсь орган. Ще перед матурою почав [Андрій] слабувати на груди й на очі (Іван Франко, 1, 1955, 293); — Моя мачуха слабує на нерви, й лікарі послали її на море лічитись купанням (Нечуй-Левицький, V, 1966, 137); Всі пасажири ночували на пароході [пароплаві] та цілу ніч слабували морською слабістю (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 410); — Умираю, Грицько, — тихо признався дід.. Але оскільки дід не слабував ні на яку хворобу, він не помер відразу (Олександр Довженко, I, 1958, 66); Кілька років старий слабує на ноги (Іван Ле, Мої листи, 1945, 130).

Морфосинтаксичні ознаки

сла-бу-ва́-ти

Дієслово, недоконаного виду, перехідне, дієвідміна 2a.

Корінь: -слаб-; суфікс: -ува; дієслівне закінчення: -ти.

Ілюстрації