Слідок

Слідок, -дка, м. Ум. отъ слід.

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

СЛІДО́К, дка, чол.

Пестл. до слід. [Мавка:] Що ж там? Я шукала ягідок, грибків... [Перелесник:] А не приглядалась до моїх слідків? (Леся Українка, III, 1952, 207); Річний пісок слідок ноги твоєї І досі ще — для мене! — не заніс... (Євген Плужник, Вибр., 1966, 164); — Ой, пішов ти в море, Мусієчку, — голосила вола мовчки, — та й слід твій солона вода змила. Та кола б я знала та бачила, я б той слідок долонями пригортала та до берега тебе покликала (Юрій Яновський, I, 1954, 264)

Ілюстрації

Див. також

• Слід
• Слідонько

Джерела та література

1. Академічний тлумачний словник (1970—1980) 3. Словарь української мови (Б. Грінченко)