Вінстон Черчілль
Після сенсаційного піднесення в національній політиці перед Першою світовою війною Черчілль здобув репутацію непостійного судження в самій війні та в наступному десятилітті. Політично підозрюваний як наслідок, він був самотньою фігурою, поки його відповідь на виклик Адольфа Гітлера не привела його до керівництва національною коаліцією в 1940 році. З Франкліном Д. Рузвельтом і Йосипом Сталіним він тоді сформував стратегію союзників у Другій світовій війні, а після зриву альянсу він попередив Захід про експансіоністську загрозу Радянського Союзу. Він привів Консервативну партію до своєї посади в 1951 році і залишався прем'єр-міністром до 1955 року, коли погане самопочуття змусило його подати у відставку.
У жилах Черчілля текла кров обох англомовних народів, єдність яких у мирі та війні мала бути постійною метою його сприяння. Через свого батька, лорда Рендольфа Черчілля, метеорного політика торі, він походив безпосередньо від Джона Черчілля, 1-го герцога Мальборо, героя воєн проти Людовика XIV Франції на початку 18 століття. Його мати, Дженні Джером, відома красуня, була дочкою нью-йоркського фінансиста та ентузіаста скачок Леонарда В. Джерома.
Молоді роки Молодий Черчілль пройшов нещасне і, на жаль, занедбане дитинство, викуплене лише прихильністю пані Еверест, його відданої медсестри. У Гарроу його помітно поганий академічний досвід, мабуть, виправдовував рішення батька розпочати його в армійській кар'єрі. Лише з третьої спроби йому вдалося скласти вступний іспит до Королівського військового коледжу, нині Академії, Сандхерст. У лютому 1895 року Черчилль одержав звання другого лейтенанта 4-го особистого гусарського полку королеви, що був розквартирований в Олдершоті. Прагнучи стати свідком бойових дій, він використовував зв'язки матері, щоб його посилали в гарячі точки. Восени 1895 року він разом із другом Реджі Барнзом, який тоді був субалтерном, вирушив на Кубу, щоб стати свідком війни за незалежність. На шляху туди Черчилль вперше побував у Нью-Йорку. Це місто йому дуже сподобалося. Він захоплено писав матері про Сполучені Штати: «який надзвичайний народ американці!». На Кубі він приєднався до іспанських військ, що намагалися придушити повстання, і потрапив у декілька сутичок зі стріляниною. В жовтні 1896 року в складі 4-го гусарського полку прибув до Бомбея. В Індії загалом пробув 19 місяців. Жив у Бангалорі. Тричі відвідував Калькутту, а також брав участь в експедиціях до Гайдарабада та Північно-Західного кордону.
В Індії Черчилль цілеспрямовано взявся за самоосвіту. Серед іншого, познайомився з працями Платона, Гіббона, Дарвіна та Маколея. Книги йому надсилала мати, з якою він часто листувався, коли перебував за кордоном. В одному з листів до неї 1898 року він так описав свої релігійні погляди: «я не визнаю християнських чи будь-яких інших релігійних вірувань». Черчилль був хрещений в Англійській церкві. Утім, пізніше зізнавався, що замолоду пережив період шаленого антихристиянства, а в зрілому віці був агностиком. В іншому листі, до свого двоюрідного брата, він назвав релігію «солодким наркотиком» і сказав, що віддає перевагу протестантизму перед католицизмом, оскільки вважає, що той «на один крок ближче до Розуму».
Як ліберал Цікавлячись справами у британському парламенті, він називав себе «лібералом в усьому, крім імені», але додавав, що ніколи не зможе підтримати Ліберальну партію в питанні Гомрулу. Натомість приєднався до того крила Консервативної партії, що виступало під гаслами демократії торі. Під час короткого візиту додому виголосив свою першу публічну промову на партійних зборах Ліги примули в Баті. У той час він дотримувався суміші реформаторських та консервативних поглядів, наприклад, підтримував поширення світської, неконфесійної освіти, але водночас виступав проти надання жінкам права голосу. Завдяки своїм зв'язкам у Лондоні Черчилль долучився до кампанії генерала Кітченера в Судані в ранзі субалтерна 21-го уланського полку, водночас пишучи репортажі для «The Morning Post». Після битви під Омдурманом, що відбулась 2 вересня 1898 року, 21-й уланський полк розформовано. У жовтні Черчилль повернувся до Англії й почав писати книгу «Річкова війна», де йшлося про цю кампанію. Вона вийшла друком у листопаді 1899 року; саме тоді він вирішив залишити армію. Він критикував воєнні дії Кітченера, особливо його немилосердне поводження з пораненими ворогами та осквернення могили Мухаммада Ахмада в Омдурмані.
2 грудня 1898 року Черчилль вирушив до Індії, щоб упорядкувати свої військові справи й оформити відставку зі складу 4-го гусарського полку. Там він проводив багато часу за грою в поло, єдиним видом спорту з м'ячем, яким коли-небудь цікавився. Покинувши гусарський полк, 20 березня 1899 року він відплив з Бомбея, сповнений рішучості розпочати політичну кар'єру.
Політичне життя
Прагнучи потрапити до парламенту, Черчилль виступав на зборах консерваторів. Він став одним із двох кандидатів від партії на додаткових виборах у червні 1899 року в двомандатному окрузі Олдем(Ланкашир). На зустрічах з виборцями Черчилль називав себе «консерватором і консервативним демократом». Хоч місця від Олдема раніше діставались консерваторам, але цього разу з невеликою перевагою перемогли ліберали.
Передчуваючи початок Другої бурської війни між Британією та бурськими республіками, Черчилль відплив до Південної Африки як журналіст Морнінг Пост під редакцією Джеймса Нікола Данна. У жовтні він прибув до зони конфлікту поблизу Ледісміта, який тоді був в облозі бурських військ, і вирушив до Коленсо. Поїзд був обстріляний бурськими військами і зійшов з рейок. Його взяли в полон і запроторили до табору військовополонених у Преторії. У грудні Черчилль втік із в'язниці та ухилився від переслідувачів, сховавшись у шахті. Зрештою, ховаючись у вагоні вантажного потяга, він дістався безпечного місця в португальській Східній Африці. Його втеча привернула велику увагу. У серпні Черчилль винайняв квартиру в лондонському районі Мейфер, на Маунт-стріт, 105, де жив і працював наступні шість років. На загальних виборах у жовтні 1900 року він знову став одним із кандидатів від консерваторів у двомандатному окрузі Олдем. Цього разу 25-річний Черчилль з невеликою перевагою посів друге місце і вперше став депутатом парламенту. Того ж місяця він опублікував книгу Марш Ієна Гамільтона про свої пригоди в Південній Африці. Ця книга лягла в основу низки лекції, що він їх прочитав у листопаді в Британії, США та Канаді. Так він хотів заробити на прожиття, адже депутати парламенту тоді ще не отримували зарплатні. У США Черчилль зустрівся з Марком Твеном, президентом Вільямом Мак-Кінлі та віцепрезидентом Теодором Рузвельтом; з останнім він не ладнав. Пізніше, навесні 1901 року, також читав лекції в Парижі, Мадриді та Гібралтарі.
