Крівця
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 18:10, 5 жовтня 2019; Tydobrovolska.if19 (обговорення • внесок)
Крівця́, -ці, ж. 1) Ум. отъ кров. Людська крівця не водиця, розливати не годиться. Ном. № 1283. 2) Раст. Звѣробой, Hypericum.
Словник української мови
КРІ́ВЦЯ, і, жін., нар.-поет. Пестл. до кров 1. Людська крівця не водиця, розливати не годиться (Номис, 1864, № 1283); Клекотить бій, гарячий, червоною крівцею вмитий... (Григорій Косинка, Новели, 1962, 9); * У порівняннях. [Русалка Польова:] Мак мій жаром червонів, а тепер він почорнів, наче крівця пролилася, в борозенці запеклася... (Леся Українка, III, 1952, 232).
