Солодятко

Солодятко, -ка, с. Милый, любезный. Сюда мі ся, товаришу, мило подивити, відки буде солодятко волики гонити. Гол.

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 448

СОЛОДЯ́ТКО, а, сер., діал. Коханий, кохана. А я би ся не здрімала, хоч би засвітало, Коби прийшло солодятко та й защебетало (Коломийки, 1969, 136).

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 313.

КО́ХАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до кохати 3. Звитий [вінок] з мирту дорогого, 3 щиро коханих квіток (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 349); // у знач. прикм. Далеко ясніло кохане та ніжне лице [панни], мармурові неробочі руки (Степан Васильченко, I, 1959, 265).

КОХА́НИЙ, а, е.

1. Якого кохають. Йване мій, Іване, Друже мій коханий (Тарас Шевченко, II, 1953, 132); Коли вмерла перша жінка, він сказав собі, що не ожениться, бо не знайде вже такої вірної та коханої дружини (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 41); Йому, видно, хотілося зараз говорити і говорити про неї, далеку кохану дівчину (Олесь Гончар, III, 1959, 82).

2. у знач. ім. коханий, ного, чол.; кохана, ної, жін. Той (та), кого кохають. [Мавка:] Заграй мені, коханий, у сопілку, нехай вона все лихо зачарує! (Леся Українка, III, 1952, 231); Ти мене, кохана, проведеш до поля (Максим Рильський, I, 1956, 33).

3. Якого люблять. Думаю собі: «Як-то тепереньки небожата мої кохані? Чи згадують мене?» (Марко Вовчок, I, 1955, 10); «Для нас у ріднім краю навіть дим солодкий та коханий...» (Леся Українка, I, 1951, 234); Як тебе та не любити, мій коханий край! (Володимир Сосюра, Зел. світ, 1949, 19).

Ілюстрації

[[Зображення: |x240px]]