Мурмотати

Мурмотати, -мочу, -чеш, гл. 1) Бормотать. Народ... мурмотав: паноче, згинь. Котл. Ен. VI. 44. 2) Роптать. 3) Журчать.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

1. перех. і без додатка. Говорити тихо, невиразно. Все військо сумно мурмотало, Сперва [спочатку] тихенько, послі [потім].. Гукнули разом: «Все пропало!» (Іван Котляревський, I, 1952, 283); Гнат провинливо щось мурмотів, топтався коло жінки, не знав, що порадити і як вгамувати її (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 239); Слинько голосно прокашлявся. — Про що ти там мурмотиш?.. І ніколи мені з тобою теревені правити (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 264); // Стиха співати. Чума, лежачи на нарах, мурмотів пісню (Юрій Яновський, IV, 1959, 119).

2. неперех., рідко. Те саме, що муркотати 1. Кіт Жук-Мурка міцніше згорнувся в куточку на нарах і мурмотів під супровід силантьєвського хропіння (Микола Трублаїні, I, 1955, 83); * Образно. Десь унизу ворушився, мурмочучи, потік, мов виривався, а його не пускали (Гнат Хоткевич, II, 1966, 50).

Ілюстрації