Пергач

Перга́ч, -ча́, м. Летучая мышь. Вх. Лем. 447.

Сучасні словники

Перга́ч — рід ссавців (Mammalia) з ряду рукокрилих родини лиликових (Vespertilionidae).

Слово пергач походить від ранішої форми пиргач (перехід и > е пов'язаний зі збігом звуків [ɛ] й [ɪ] у ненаголошеному положенні). У слові пиргач виділяють компоненти пир- (входить також до складу назви нетопир) і -гач (від гачі — «штани»). Аналогічним чином утворені пол. gacek, gacopierz (останнє буквально значить «літаючий у штанях»). Малопереконлива версія запозичення українських назв з польської мови[1].

Латинська назва Eptesicus утворена від дав.-гр. ἔπτην («літати»; форма аориста від πέτομαι) і οἶκος («дім»), що пов'язане із спостереженою звичкою літати біля будинку

Ці кажани є одними з найзвичайніших у урболандшафті і часто оселяються в будівлях людей. Більшість випадків виявлення кажанів в оселях людей також пов'язані саме з цією групою кажанів. Їх нерідко виявляють в відлиги на вулицях міст, часто безсилими. В Україні накопичено великий досвід утримання і реабілітації цих кажанів, зокрема, завдяки діяльності Центру реабілітації кажанів при Київському зоопарку (на жаль, 2009 року центр фактично припинив своє існування у зв'язку зі скороченням наукового підрозділу за наказом директора зоопарку).

Живляться пергачі різноманітними літаючими комахами з сутінковою і нічною активністю. Оселяються звичайно поодиноко (насамперед самці) або невеликими групами (взимку або в материнських колоніях).

З пергачами асоціюють більшість випадків виявлення вірусу сказу європейських кажанів генотипу «EBLV-1» (European Bat Lissavirus 1), вірулентність якого значно нижча у порівнянні з класичним «лисячим» генотипом RABV.

Ілюстрації

Див. також

Пергач пізній, Кажан пізній (Eptesicus serotinus) — вид рукокрилих родини Лиликові (Vespertilionidae). Поширення

Країни проживання: Афганістан, Албанія, Алжир, Андорра, Вірменія, Австрія, Азербайджан, Білорусь, Бельгія, Боснія і Герцеговина, Болгарія, Китай, Кіпр, Чеська Республіка, Данія, Франція, Грузія, Німеччина, Гібралтар, Греція, Ватикан, Угорщина, Індія, Іран, Ізраїль, Італія, КНДР, Лаос, Латвія, Ліван, Лівія, Ліхтенштейн, Литва, Люксембург, Північна Македонія, Мальта, Молдова, Монако, Монголія, Чорногорія, Марокко, Непал, Нідерланди, Пакистан, Польща, Португалія, Румунія, Росія, Сан-Марино, Сербія, Словаччина, Словенія, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Сирія, Тайвань, Таїланд, Туніс, Туреччина, Туркменістан, Україна, Сполучене Королівство, Узбекистан, В'єтнам. Поширений на північ приблизно до 57º в Данії. Його висотний діапазон від рівня моря до 1440 м в Альпах.

Знайдений у різних місцях проживання, включаючи напівпустелі, помірні й субтропічних сухі ліси, середземноморського типу чагарники, поля і приміські райони.

Спосіб життя Живиться більше жуками, метеликами і мухами. Більшість літніх (материнських) колоній знаходяться в будівлях, а іноді і дуплах дерев або тріщинах скель. Взимку селяться поодинці або в невеликих кількостях в будівлях і ущелинах, або часто в підземних місцях проживання в північно-центральній Європі. Зимові сідала знаходять, як правило, у досить холодних, сухих порожнинах. Це в основному осілий вид.

Пергач донецький (Eptesicus lobatus) — вид кажанів з роду пергач (Eptesicus) родини лиликових (Vespertilionidae). Раніше всіх пергачів зі східних і південних теренів Україні відносили до виду Eptesicus serotinus, і новий вид виокремлено саме зі складу serotinus. Вид описано 2009 року як новий для науки за матеріалами з Луганщини українським вченим-теріологом Ігорем Загороднюком. Підставою для ревізії таксономії послугували численні помилки у визначеннях пергачів і суміжних видів (зокрема лиликів) при використанні наявних визначників.

Первинна українська назва виду пов'язана з басейном річки Сіверський Донець, звідки була відома більшість знахідок цього виду на час його опису. Після уточнення його ареалу назву, яка за задумом в описі має залишитися географічною, буде уточнено. Латинська назва пов'язана з наявністю додаткової шкірної лопаті (епіблеми) зовні шпори. Підставою для опису стали морфологічні особливості східних пергачів, які не відповідали діагнозу виду Eptesicus serotinus та роду Eptesicus загалом. Ключовою діагностичною ознакою цього виду є наявність розвиненої епіблеми на шпорі. За всіма наявними зведеннями, епіблема у видів роду Eptesicus не розвинена: або відсутня, або має вигляд вузької шкірної складки (див. фото)

Поширення Типові зразки походять з кількох пунктів Луганщини: місто Краснодон, село Колесниківка та біостанція "Ново-Ільєнко" у Станично-Луганському районі, околиці села Ганнівка, біля міста Брянка Кіровського району (місце збереження типової серії: Зоологічний музей ім. Бенедикта Дибовського Львівського національного університету). Отже, відомий ареал охоплює басейн р. Сіверський Донець та суміжні райони Донецького кряжу. Припускається, що ареал виду простягається на схід до Дону і на південь до Підкавказзя та Приазов'я.

Джерела та література

Загороднюк І. Морфологія епіблеми у кажанів та її мінливість у Eptesicus «serotinus» (Mammalia) // Вісник Львівського національного університету. Серія Біологічна. — 2009. — Вип. 51. — С. 157–175. Пергач донецький // Станіславівський натураліст.

Червона книга України Hutson, A.M., Spitzenberger, F., Aulagnier, S., Alcaldé, J.T., Csorba, G., Bumrungsri, S., Francis, C., Bates, P., Gumal, M., Kingston, T. & Benda, P. 2008. Eptesicus serotinus. In: IUCN 2011

Годлевська Л. Лилики та пергачі: Vespertilio et Eptesicus // Міграційний статус кажанів в Україні. — Київ: Українське теріологічне товариство, 2001. — С. 73-80. Загороднюк І. В., Коробченко М. А. Кажани та ліссавіруси: аналіз даних з України та гіпотези міграції сказу в антропоценози // Вісник Луганського педагогічного університету. Біологічні науки. — 2007. — № 16 (132). — С. 104—116. Загороднюк І. Морфологія епіблеми у кажанів та її мінливість у Eptesicus «serotinus» (Mammalia) // Вісник Львівського національного університету. Серія Біологічна. — 2009. — Вип. 51. — С. 157—175.