Амуниція

Амуни́ція, -ції и амуни́ця, -ці, ж. = Муниція. Зачав він [москаль] забивати цвяшки, де він ружжо повісить, де амуницію. Чуб. І. 219. Як амуницю спорядили і насушили сухарів. Котл. Ен. IV. 58.

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

1. військ. Сукупність речей (крім одягу і зброї), що становлять спорядження військовослужбовця, а також військове спорядження коня. Тисяча солдатів, як один, забряжчали амуніцією, перекинувши гвинтівки на руку (Юрій Смолич, I, 1958, 442); — Тримайте, хлопці, і для мене коня при повній амуніції. Швидко прибуду (Микола Шеремет, В партиз. загонах, 1947, 6). 2. перен., ірон. Про одяг і речі, які свідчать про заняття людини (напр., про рибальське спорядження та ін.). Незабаром рипнули в прихожій двері, і в хату вступив батько [жебрак] з торбами на плечах. Він здійняв свою амуніцію, передягся і ввійшов у світлицю з запаленою папіросою в губах (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 345).

Словник іншомовних слів Мельничука

амуні́ція (польс. amunicja, від лат. munitio – спорядження) сукупність предметів, що становлять спорядження військовослужбовця. Кінсьκа А. – упряж, сідло, в’ючні пристрої.

Джерела та література

Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 1, ст. 7.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 40.