Чос

Чос, -су, м. Зудъ; чесотка. Дати, завдати чо́су. Дать трепку. Дав часу! Мир. ХРВ. 274. Задали ж ми чосу дияволенному Кирикові! Крівавого дали прочухана. К. ЦН. 274. Завдали такого чосу, що й сам ватажок там же й ніжки відкидав. Стор. II. 58.

Сучасні словники

ЧОС, у, чол., заст. Свербіж.

♦ Давати (дати, задавати, задати, завдавати, завдати) чосу: а) дуже бити кого-небудь, успішно обороняючись. Баварські незабаром помітили маленького задираку. Пробували було нападати на малюка, але він давав їм такого чосу, що всі охочі до легких перемог стали його сахатись (Олександр Ільченко, Звич. хлопець, 1947, 10); б) завдавати нищівного удару, давати належну відсіч ворогові. Треба вдарити на коронного гетьмана, поки мало в нього сили, щоб він не прочухався, та такого дати йому чосу, щоб пани штани губили, тікаючи від козацького частування (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 470); [Денис:] Учора якийсь панок біля Митьчиної лавки розказував, що наші завдали японам [японцям] такого чосу, що довго чухатимуться (Марко Кропивницький, IV, 1960, 26); — Може, й воювався ними [турками]? — І таке було.. Не ми ж перші почали, а вони. За це й даємо їм чосу (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 98); в) вичитувати кого-небудь; лаяти, сварити. Іван Петрович Котляревський давав чосу і в хвіст і в гриву не тільки богам, а й панам, підпанкам і слугам (Літературна Україна, 12.IX 1969, 3); До столу випхався Тихін Фіялко. Сход насторожився. Ну, цей щось скаже. Язик у нього підвішений добре. Вміє давати чосу глитайні... (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 344); г) поспішно тікати, бігти куди-небудь. Не чули ви? Із лісу Вовк дав чосу (Микита Годованець, Заяча математ., 1961, 132).

Ілюстрації

[[[Зображення:1515603556 10926.png|x140px]]