Жертовник
Жертовник, -ка, ж. Жертвенникъ (въ алтарѣ). Черк. у.
сучасні словники
Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980. Жерто́вник, же́ртовник[1], рідко жертівник, заст. же́ртівня[2] або вівта́р, ві́втар[3] — у давніх народів, у язичництві — місце для жертвоприношень у вигляді підвищення або столу. За походженням слово пов'язане з «жрети», «жерти», «жрець», «жертва».
Слова «жертовник» і «вівтар» часто вживають як синоніми. Слід мати на увазі, що це застосовно тільки для описів язичницьких обрядів, у християнстві, зокрема, в православ'ї, вони означають різні елементи храму[1].
Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос.)
Жертовник — стіл у вівтарі православного храму, на якому відбувається проскомідії — готується жертва для здійснення євхаристії: хліб і вино. Жертовник має чотирикутну форму і як престол одягнений в такі же «одяг».
У давнину жертовник перебував поза вівтарем і представляв собою окреме приміщення, куди християни покладали принесені дари (хліб і вино), з яких потім священик відбирав кращі дари для здійснення євхаристії. У візантійських та давньоруських храмах для жертівника відводилося окреме приміщення в північній частині вівтаря, яке також називалося жертовником. Найчастіше воно мало форму апсиди. Симетрично, з півдня до вівтаря примикав дияконник, де влаштовувалася ризниця.
У даний час жертовник розміщується біля північної стіни вівтаря, ліворуч від горнього місця, а іноді в особливо відокремленої частини вівтаря (також з лівого боку), званої дияконником. На ньому зберігаються священні посудини до їх вживання на літургії.
