Мій

Мій, мого́ (моє́го), моє́му, (мо́му, мойму́), мѣст. Мой.

Академічний тлумачний словник МІЙ, моя, моє.

1. Займ. присв. до я. Божусь моєю бородою.., Що тих богів лишу чинів, Які тепер в війну вплетуться (Іван Котляревський, I, 1952, 243); Я згадував Україну, і вона постала перед моїми очима у своєму справжньому розмірі, десь там далеко на заході в лівому кутку, і це помножило мою гордість громадянина великої Радянської країни (Олександр Довженко, I, 1958, 26); // Який перебуває у користуванні того, хто говорить, є його власністю. Добре було б якби Ярина весною рано перевезлася на мій ґрунт (Тарас Шевченко, VI, 1957, 217); — Годі, — перебив його Черниш. — Де мій планшет? (Олесь Гончар, III, 1959, 166); В моїм будиночку, в зеленім Ірпіні, Була поліція (Максим Рильський, II, 1960, 254); // Який виходить від мене; зроблений, створений, сказаний і т. ін. мною. Посилаю тобі 10 моїх Букварів на показ (Тарас Шевченко, VI, 1957, 227); Першим моїм фільмом була «Сумка дипкур'єра» (Олександр Довженко, I, 1958, 21); — Слухайте, хлопці, мою, може, останню пораду! (Михайло Стельмах, II, 1962, 88); // Такий, як у мене, власт. мені. У сина мій характер, моя поведінка; // Який призначається мені. Я до них [поїздів] простягаю долоні.. Може, там у якомусь вагоні пролітає і доля моя (Володимир Сосюра, I, 1957, 225); // Стос. до мене як до члена якогось колективу, до якого я належу. Ой Дніпре мій, Дніпре, широкий та дужий! Багато ти, батьку, у море носив Козацької крові (Тарас Шевченко, I, 1951, 113); — Мій Сибір, — з гордістю говорив загіпсований політрук (Олесь Гончар, III, 1959, 178); Мій рідний край збирає урожай, Що звеселяє струменем живим Трудівників засмаглих світлі очі (Максим Рильський, III, 1961, 108); // у знач. ім. моє, мого, сер. Те, що належить мені. — Твої збитки, раз на те пішло, на себе беру.., де вже моє не пропадало! (Михайло Стельмах, I, 1962, 117); Посилаю Вам [В. Лукичу] для «Зорі» «Герестрата», але разом і конечне бажання, щоб він був надрукований фонетикою. Коли ж моє невлад, то я з своїм назад (Володимир Самійленко, II, 1958, 436). ♦ До мого дожити (дотягти і т. ін.) — до моїх років дожити, дотягти і т. ін.; За моїх молодих літ (років) — коли я був молодий (була молода). — А за моїх молодих літ не те було! Отак тридцять літ тому було б вам зазирнути до Борислава, то було на що подивитися, було чого послухати! (Іван Франко, IV, 1950, 7); Моє [буде] зверху — я переміг, переможу. — Я їх усіх перехитрував, — думав генерал Костецький.. — Ще трохи — і моє буде остаточно зверху (Леонід Первомайський, Дикий мед, 1963, 230); Моїх років хто — хто-небудь такого віку, як я. Моїх років людина живе мозком (Юрій Яновський, II, 1958, 13).

2. Який перебуває у родинних або дружніх, близьких стосунках зі мною. — Мій батько був сердюк опрічний (Іван Котляревський, I, 1952, 221); Цілую тебе, Семена, Куліша і всіх моїх і твоїх земляків, добрих і щирих, таких, як ти (Тарас Шевченко, VI, 1957, 133); Мій синок синьоокий в колисці усміхається сонно мені (Володимир Сосюра, I, 1957, 131); // Який поділяє погляди, уподобання, смаки; близький мені, належить до того самого середовища, що і я. Приготуйте найчистіші фарби, художники мої. Ми будемо писати відшумілу юність свою (Олександр Довженко, I, 1958, 185); — Товариші мої писали. — Товариш Лермонтов між них — І вірний шлях уторували Для всіх наступників своїх (Максим Рильський, III, 1961, 288); // Той, до кого приязно звертаються, про кого йде мова. Вибачай мені, друже мій єдиний, що пишу тобі нашвидку. Ніколи (Тарас Шевченко, VI, 1957, 139); — Сталь і ніжність, любий мій, поєднать в собі зумій (Павло Тичина, II, 1957, 7); — Я його за комір: «Стій!», так і остовпів мій хлопець. Дивлюсь — хто ж воно такий? А то молодий Гриценко (Гнат Хоткевич, I, 1966, 83); // Уживається при називанні героїв, дійових осіб — для увиразнення інтимного тону. Усміхнувся мій Ярема, Тяжко усміхнувся (Тарас Шевченко, I, 1951, 121); Раз став він Свиту надягать. А дивиться — рукава вже продрались. От мій Охрім, щоб люди не сміялись, Налагодивсь латать (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 31); // заст. Уживається при традиційному звертанні до бога. Боже мій! та я його [папу] так часто Зустрічав у львівськім семінару! (Леся Українка, I, 1954, 101); Боже мій, що може зробити з людиною геніальне поєднання звука і слова! (Михайло Стельмах, I, 1962, 36).

3. у знач. ім. мій, мого, чол.; моя, моєї, жін., розм. Чоловік; дружина. — Нема, — каже [молодиця], — мого вдома; повіз іванівському попові гроші за коня (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 303); — Це тебе мій послав? — запитала вона Віктора, виразно наголосивши на слові «мій» (Павло Автомонов, Коли розлучаються двоє, 1953, 213); — А моя ще до війни кожного ранку грінки на свинячому смальцеві смажила (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 465); // у знач. ім. мої, моїх, мн. Родичі або близькі мені люди. — Мої пішли в театр.

Словник відмінків

відмінок однина множина чол. р. жін. р. сер. р. називний мій моя́ моє́ мої́ родовий мого́ моє́ї мого́ мої́х давальний моє́му мої́й моє́му мої́м знахідний мій, мого́ мою́ моє́ мої́, мої́х орудний мої́м моє́ю мої́м мої́ми місцевий на/у моє́му, мої́м на/у мої́й на/у моє́му, мої́м на/у мої́х