Лазарєв Борис Федорович / Книга пам’яті
Роки життя
1 січня 1943 - 25 червня 2018
Біографія
Борис Федорович Лазарєв народився 1 січня 1943 року в місті Кірсанові Тамбовської області, куди була евакуйована його сім’я. Після звільнення Брянщини від німецько-фашистських загарбників, сім’я Лазарєвих повертається у своє рідне місто Брянськ. Борис ріс у простій сім’ї. Батько Федір Тимофійович Лазарєв, за освітою агроном, працював зернозаготівельником. Мати Марія Сергіївна Лазарєва, уродженка Левадіна, домогосподарка. Старший брат – Геннадій. У 1950 році семирічний Борис пішов до школи. В старших класах Борис захоплювався туризмом та спортом. Часто ходив у туристичні походи, займався велоспортом. У 10 класі організував шкільний велосипедний гурток. Після закінчення середньої школи постало питання: куди піти навчатися далі? За наполяганням батьків Борис вступає до Брянського лісогосподарського інституту. Майбутня професія лісника, мабуть, не дуже приваблювала Бориса: провчившись один курс, він залишає навчання в інституті. У 1962 році розпочалася трудова діяльність Бориса Федоровича. Він йде працювати на завод «Брянський арсенал», спочатку звичайним слюсарем, а з часом стає слюсарем-фрезерувальником першого розряду. У ці ж роки велоспорт став невід’ємною частиною життя Бориса Федоровича. Серйозно захопившись цим видом спорту, Борис досягає певних результатів. Як велогонщик-шосейник він часто бере участь у Всесоюзних змаганнях, обласних спартакіадах, престижних велоперегонах. За досягнення у велоспорті Борис Федорович був удостоєний звання «Майстер спорту СРСР». Під час однієї велогонки, що відбулася в Брянську, Борис познайомився з дівчиною Ніною, яка прийшла на ці змагання в якості глядача. Ніна жила в Брянську, але вчилася у Київському політехнічному університеті. Згодом Борис та Ніна одружилися. У 1965 році, після закінчення КПІ, Ніна одержала запрошення на роботу в Київ, і молода сім’я переїжджає до Києва на постійне місце проживання. У тому ж 1965 році Борис Федорович вступив на заочне відділення до Смоленського державного інституту фізичної культури, яке успішно закінчив через 4 роки. У 1966 році народилася донька Ольга. Після закінчення інституту фізкультури в 1969 році Борис Федорович працював тренером молодіжної команди збірної Радянського Союзу з велоспорту. За роки роботи з молодіжною командою він об’їхав півкраїни. Де йому тільки не довелося побувати: на Кавказі та Памірі, у Середній Азії та Прибалтиці, на Уралі та Західній Україні. У 1972 році в сім’ї Лазарєвих знову поповнення, народився син Олексій. У вісімдесятих роках Борис Федорович продовжує свою тренерську роботу у спортивних товариствах «Спартак» та «Авангард». У 1987 році Борис Федорович розпочинає працювати в Київському міському педагогічному училищі №3 на посаді викладача фізичного виховання. У цьому навчальному закладі він пропрацював 31 рік, аж до останніх днів свого життя. За ці роки навчальний заклад пройшов шлях становлення від педагогічного училища та педагогічного коледжу до Університетського коледжу Київського університету імені Бориса Грінченка. Саме в коледжі розкрився педагогічний талант Бориса Федоровича. За плідну працю на педагогічній ниві Борис Федорович нагороджений нагрудним знаком «Відмінник освіти України». За педагогічні заслуги неодноразово був нагороджений почесними грамотами Міністерства освіти України, Міністерства молоді та спорту України, Головного управління освіти міста Києва, Київського університету імені Бориса Грінченка. У житті Бориса Федоровича були й радості, й печалі. У сім’ї сталася трагедія: у 1988 році передчасно йде з життя кохана дружина Ніна Іванівна. А у 2008 році після недовготривалої хвороби помирає рідна донька Ольга. Борис Федорович мужньо приймає виклики долі., з болем переносить удари долі. Проте життя дарувало й радісні миттєвості: народження внуків Руслана та Дмитра, а також внучки Марії. А нещодавно, два роки тому, Борис Федорович став прадідусем: на світ з’явилися правнук Даніїл та правнучка Аліса! В останні роки Борис Федорович був наповнений енергією, продовжував радіти життю, будував плани на майбутнє, збирався поїхати на батьківщину в Брянськ. Але ранком 25 червня 2018 року перестало битися серце Бориса Федоровича Лазарєва. Не стало чудової людини, людини з величезним серцем та відкритою душею, майстра своєї справи, вчителя з великої літери, справжнього чоловіка, який був втіленням честі та гідності.