Улан

Улан, -на, м. Уланъ. Чуб. V. 94. А в уланах добре жити, довбешкою воші бити. Нп. Ум. Уланик, уланичок, уланчик. Ном. № 811. Грин. ІІІ. 194.

Сучасні словники

УЛА́Н, а, чол. У царській і деяких іноземних арміях — солдат або офіцер легкої кінноти. Вістка про напад уланів на виборців в Городенці розбрелася по цілім повіті (Василь Стефаник, II, 1953, 66); Немов у тумані, не торкаючись землі, пролетіли ескадрони кінної гвардії,.. а вже потім пішли нескінченним потоком улани, драгуни... (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 211); Материні очі метнулися на шлях із села, по якому їхало у поле двоє вершників, мабуть, польських уланів (Д, Бедзик, Студені Води, 1959, 16).

Ілюстрації