Оперіщити

Оперіщити, -щу, -щиш, гл. Сильно стегнуть, ударить. Щось видно ломакою оперіщило. Сим. 216.

Сучасні словники

1. перех. Сильно ударити когось, по чомусь. Микола задумавсь і з усієї сили так уперіщив снопа, що.. бич одскочив (Н.-Лев., II, 1956, 185); Прибіг Хома.. і, не говорячи ні слова, вперіщив Гната батурою по спині (Тют., Вир, 1964, 332).

2. неперех. Піти, полити з силою (про дощ). Серед жита уперіщив дощ, рівний, густий. Григор спинив коней, заліз під воза (Гуц., Скупана..; 1965, 20); Дощ, як несподівано вперіщив, так швидко й перестав (Збан., Переджнив’я, 1960, 61).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 457. ДАРЯТИ (ВДАРЯТИ), яю, яєш, недок., УДАРИТИ (ВДАРИТИ), рю, риш, док.

1. перех. і неперех., по чому, у що, об що. Чинити удар, удари; бити. — Ні! Не діжде..! — сердилась старенька пані, ударяючи кулаком об кулак (Панас Мирний, I, 1949, 373); Могутнім хвостом ударяв [кит] пароплав по боках і ховався в воду, пірнав під пароплав і підносив його на своїй спині (Микола Трублаїні, I, 1955, 186); [Співець:] Як його [пророка] в залізному ярмі виводили в полон з Єрусалиму, він об зруйнований жертовник вдарив сю арфу й кинув строщену додолу (Леся Українка, II, 1951, 154); — З чого ж починати? — вдарив Денис по молодому дубкові сокирою так, що аж листя на ньому затремтіло (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 243); І зараз з усіх восьми копит рвонули коні й гаркнули колеса. Холодні скалочки мерзлої дороги, як дробом, ударили в лице, обсипали всього (Андрій Головко, II, 1957, 186); // у сполуч. із сл. по плечі. Плескати по плечах, виражаючи доброзичливе ставлення до когось. — Та ще ти й не бачив, москалю, наших славних діл! — одказує Лушня, ударяючи пушкаря по плечі рукою й опускаючись коло його на лаву (Панас Мирний, II, 1954, 228); — А ти, Мироне, тримайся свого, то не пропадеш. Живи, — вдарив полісовщика кістлявою рукою по плечі, наче дозволяючи йому жити на світі (Михайло Стельмах, II, 1962, 45); // Спричиняти удари, поштовхи внаслідок зіткнення з чим-небудь (перев. про вітер, хвилі і т. ін.). Сильний прибій ударяв у берег (Микола Трублаїні, Вовки.., 1936, 17); Я вийшов на вулицю. В обличчя мені ударив вітер, штормовий вихор (Юрій Яновський, II, 1958, 57); Хвиля саме вдарила в борт і каскадом загуркотіла по палубі вгорі (Юрій Смолич, Світанок.., 1953, 573).

З-за плеча (плечей) ударити див. плече; Межи плечі ударити див. плече; Навідліт ударити рукою див. навідліт; Ударити в долоні — голосно плескати в долоні, аплодувати. Потім конферансьє повідомив про черговий виступ, і всі моряки, що сиділи в залі, вдарили в долоні (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 63); Ударити [себе] в (об) груди [руками, кулаком] — бити себе руками в груди, запевняючи кого-небудь у чомусь або виражаючи каяття, розпач і т. ін. Як ударить Василь, вислухавши все, руками об груди, як припаде на стіл, як заплаче (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 64); — Як ви гадаєте, мушу я жалкувати за цим усім? — Роман ударив себе кулаком у груди і вп'явся очима в генерала (Олександр Довженко, I, 1958, 344). 

♦ Не вдарити обличчям у грязь (болото) — те саме, що Не вдарити лицем у грязь (болото) (див. лице). Природний артист, дотепний співрозмовник, до того ж ще й бандурист і непоганий співак, він мобілізував усі свої мистецькі здібності, щоб не вдарити обличчям у грязь перед високими панами (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 409); Палець об палець не вдарити див. палець; Ударити об (у, в) поли [руками] див. пола; Ударяти (ударити) кулаком об (в) кулак див. кулак; Ударяти (ударити) по руках див. рука.

2. перех. і неперех. Навмисне завдавати кому-небудь ударів, намагаючись заподіяти біль або убити. От він люльку покуряє, Злегка коника вдаряє, Дужче коника вдаря І говорить до царя (Леонід Первомайський, Казка.., 1958, 27); Десь хлопчик недалечко був, На його [голуба] цуркою шпурнув І в голову якраз ударив дуже... (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 77); Роман похитнувся, а Гервасій ще міцніше вдарив хлопця правицею в друге вухо (Михайло Стельмах, I, 1962, 464); Хорунжий люто замахнувся нагаєм на курінного Хліба,.. але Хліб так ударив ланцюгом хорунжого, що той тільки несамовито зойкнув і упав мертвим на землю (Олександр Довженко, I, 1958, 250); // у сполуч. із сл. об землю. Кинути з силою на землю кого-, що-небудь. — Бий його лиха година! — скрикнув з розпукою Семен і вдарив шапкою об землю (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 127); Ухопив Марусяк Андрія, здавив полонинською силкою ко́ханою і, піднявши догори, вдарив об землю (Гнат Хоткевич, II, 1966, 199); // перен. Завдавати образи, болю, неприємності кому-небудь. Мені хотілось цим грубим словом ударить читача (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 371); Вона [репліка] боляче вдарила по гострому Явтуховому самолюбстві, але заперечити щось проти цілого натовпу він не зважувався (Григорій Епік, Тв., 1958, 279); // кого, по кому — чому, перен. Спрямовувати які-небудь дії, заходи проти когось, піддавати гострій критиці кого-, що-небудь. Треба сказати просто: коли зараз же не буде вжито надзвичайних заходів — то нас можуть дошкульно ударити (Василь Еллан, II, 1958, 250); — Аркадію Аркадійовичу, а кого ж там критикувати?.. — Можете по санітарках, по прибиральницях проїхатись, — пояснив директор. — Ударте й мене за те, що й досі не збудував нового корпусу (Євген Кравченко, Сердечна розмова, 1957, 107); [Вітровий:] Скликайте, Іване Петровичу, загальні збори колгоспу і починайте бити ледарів і тих, хто їх покриває, а коли не хочете сваритись з ними, то підставляйте свою спину і тоді не ображайтесь, — вдаримо так, що на весь район хвиля піде (Олександр Корнійчук, II, 1955, 238). Немов (мов, наче і т. ін.) хто вдарив, перев. чим кого — уживається для вираження великого подиву, приголомшення, розгубленості тощо. Наче хто келепом ударив Йосипа по голові... Ба! він сам невільний, він москаль! Його візьмуть, одірвуть від рідного краю, поженуть у чужу сторону, почнуть муштрувати... (Панас Мирний, IV, 1955, 36); І хтозна-чого Юлдаш раптом відчув, що ці слова шпигнули його в самісіньке серце, наче вдарив хто гострим ножем (Олесь Донченко, I, 1956, 136); Ударити по конях — шмагнути коней нагайкою, батогом і т. ін., спонукаючи до негайного швидкого руху; швидко поїхати звідкись. Старі нехворощани.. розібрали, до чого воно доходиться. Вдарили по конях і покрились за гаєм (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 153); Довідавшись на ярмарку в Борзні, що дома діти загибають з невідомої хвороби, батько ударив по конях (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 477); Як (наче і т. ін.) обухом (молотком, довбнею і т. ін.) ударити [по голові, в голову] кого — дуже вразити неприємною несподіванкою. Одно невеличке слівце «Дін», як молотком, ударило її [Мотрю] в голову (Панас Мирний, I, 1949, 240); Наче обухом ударила ця звістка Грицька (Андрій Головко, II, 1957, 515). ♦ Ударяти (ударити) лихом об землю див. лихо 1.

3. перех. і неперех., перен. Дуже впливати на кого-небудь; сильно вражати. Прикро вдарили нас у Вашій примітці до статті Лук[іяновича] слова про те, що Драгоманов «смертельно хорий» (Леся Українка, V, 1956, 177); Цей здогад аж вдарив Майбороду (Юрій Смолич, VI, 1959, 18); // у сполуч. із сл. в серце, по серцю, по нервах і т. ін. З особливою силою діяти на свідомість, почуття, викликаючи зворушення, жаль, роздратування тощо. Іде, виграваючи міддю, в серце ударяючи, марш (Микола Бажан, Вибр., 1940, 91); Промова від перших речень ударила всіх зібраних по серцях (Іван Франко, VII, 1951, 432); В школі почувся розгонистий сміх, він боляче вдарив у серце Бараболі (Михайло Стельмах, II, 1962, 85); Раптом важкий стогін боляче вдарив Марію по нервах (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 124); // перев. у сполуч. зі сл. в голову. Несподівано з'явитися (про яку-небудь думку). І враз ясно, виразно вдарила йому в голову думка: «Згоріла хата, згорів і хліб...» (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 124); Оксана так і обмерла. Як блискавка, вдарила думка — «пропало все!» (Андрій Головко, I, 1957, 115); // безос. — Ану, покажи свої руки! — Одразу вдарило в голову: усе пропало! (Василь Минко, Моя Минківка, 1962, 73). ♦ Вино (горілка і т. ін.) ударяє (ударило, ударила і т. д.) в голову кому — вино (горілка і т. ін.) викликає (викликало, викликала і т. д.) стан сп'яніння. Вино розбирає, вдаряє в голову, на очі навертаються сльози (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 179); Гаряча варенуха трохи вдарила йому в голову (Нечуй-Левицький, I, 1956, 193); Кров ударяє (ударила) в голову (до голови, в обличчя і т. ін.) див. кров; Ніби (мов, наче, неначе і т. ін.) параліч (розм. родимець, грець) ударив кого — хто-небудь не може рухатися, впав у стан заціпеніння. Він [Бородавка] став червоний, наче його вдарив грець (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 435); Параліч (розм. родимець, грець) ударив кого — когось раптом розбив параліч, вразив апоплексичний удар. Неосудного вдарив параліч. Він упав у охоплений тваринним жахом і скутий неміччю (Іван Микитенко, II, 1957, 377); Трясця вдарила кого — когось почало трясти. Вони пішли в заплив. Все було добре, а назад у коли Андрощук побачив віддаль між ним і дівчиною, його вдарила трясця: він почав тонути (Микола Рудь, Гомін.., 1959, 7).

4. перев. док., неперех., розм. Вистрелити або почати стріляти (з вогнепальної зброї). У труби затрубили, У дзвони задзвонили, Вдарили з гармати, Знаменами, бунчугами Гетьмана укрили (Тарас Шевченко, II, 1963, 159); [Одна арабка:] Вставайте, брати, бороніть волю! Станьте за скелі! Підійміть шаблі! Готуйте рушниці! Вдарили, й розніс вітер дим і з димом — наших ворогів (Нечуй-Левицький, II, 1956, 448); Хату облили [фашисти] якоюсь сумішшю, піднесли до стріхи смолоскипи, а по вікнах ударили з автоматів… (Михайло Стельмах, Правда.., 1961, 312); // безос. Бережись, Тарасе мій коханий! Нахиляйтесь нижче, козаки! Це ж по вас ударило з гармати, полоснуло гулом і огнем… (Володимир Сосюра, I, 1957, 373); // Вистрелити або почати стріляти (про вогнепальну зброю). Ворожий автомат ударив з-за ріки... (Володимир Сосюра, II, 1958, 466); Перехресним вогнем ударили кулемети (Ярослав Гримайло, Син.., 1950, 46).

5. перех. і неперех. Влучати, вражаючи (про кулю, снаряд, блискавку і т. ін.). Євгешка згадав, що блискавиця найчастіше ударяє в рухливі речі (Олесь Донченко, VI, 1957, 82); Тут його вдарила куля (Юрій Яновський, I, 1954, 65); Десь ворожий шумів броньовик, кулеметів гула стрілянина... Там, де біла мела хуртовина, в груди вдарила куля, як крик (Володимир Сосюра, I, 1957, 149); Страшенний гуркіт заглушив його: снаряд ударив просто в палаючу скирту (Олесь Гончар, II, 1959, 326); // безос. Другим упав Шередега, його вдарило в шию (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 535).

Грім би мене вдарив; Хай мене грім [серед чистого поля] вдарить — уживається як запевнення в правдивості своїх слів, щирості намірів. Хай мене грім серед чистого поля вдарить, як я тобі зла зичу… (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 242); Наче (неначе і т. ін.) грім ударив кого, в кого; Наче (неначе і т. ін.) грім з ясного неба ударив — уживається для вираження великого подиву, приголомшення, розгубленості тощо. В Моссаковського та в вільшаницьких дідів неначе вдарив грім. Вони стояли й дивились слідком за Балабухою (Нечуй-Левицький, III, 1956, 50); — Пробачте, — наче грім з ясного неба ударив над Павловою головою: нечутно по килимі підійшла Людмила (Андрій Головко, II, 1957, 488); Хай лиха година вдарить тебе (вас, їх, на вас і т. ін.) — лайливе побажання комусь нещастя. Хай на вас лиха година вдарить (Номис, 1864, № 3740).

6. перев. док., перех. і неперех., по кому—чому, на кого—що, а також без додатка. Раптово атакувати ворога. Одна в його думка — ударити на Іванців табір (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 170); Гей, нумо, до зброї!.. Вдаримо на татар і турків (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 179); Ударили втретє — і знову поля. Всі трупом шотландським укриті (Леся Українка, I, 1951, 355); Молодиця втрутилась до розмови: «У них [німців] од цього краю варта стоїть, — ви вдарте їх од великого лісу, там безпечніше» (Юрій Яновський, I, 1954, 61); Щоб знесилити свого противника, Андрій вирішив ударити по Києву (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 54); // по кому—чому, перен. Почати енергійно боротися з чимось негативним. Перед тим, як вдарять по контрреволюції, пройдімось безлюдними вулицями Києва, прислухаймось до перешіптувань, зазирнімо в оселі багатих і бідних (Олександр Довженко, I, 1958, 52); [Іван:] Я знаю те поле, сам колись мучився на ньому бригадиром. Так буде там завжди, доки не вдарите по суховіях (Олександр Левада, Марія, 1958, 56); // перен. Спрямувати якісь заходи або гостру критику проти кого-, чого-небудь. Насамперед ударили вони [католики] на руський, а властиво староримський (юліанський) календар, якого держалася православна церков (Іван Франко, XVI, 1955, 415).

7. перев. док., перех. і неперех., розм. Швидко, енергійно розпочати якусь дію або зробити, виконати і т. ін. що-небудь. Підем з Галею до клубу, вдарять нам музики. Подарую їй на свято нові черевики (Любов Забашта, Квіт.., 1960, 128); // перев. док., також у сполуч. із сл. гопак, тропак, метелиця і т. ін., розм. Почати швидко, з запалом танцювати. Посадила вража баба на трьох яйцях гусака, Сама вийшла на улицю та вдарила тропака (Україна сміється, I, 1960, 343); — А нуте, діти, отакої! — І старий піднявся, Як ударить, як ушкварить, Аж у боки взявся (Тарас Шевченко, II, 1963, 330); Біля столу Максим хвацько вдарив навприсядки, танець затягнув його під самий стіл і там обірвався (Михайло Стельмах, I, 1962, 213); // фам. Швидко піти, побігти. Маючи все-таки деякий життєвий досвід, я, побачивши ленінградку із шлангом в руках, зразу вдарив швиденько на той бік вулиці (Остап Вишня, I, 1956, 305). ♦ Ударити веслами (у весла) — почати швидко і сильно веслувати. [Байда:] Пани-товариші! Сідаймо тепер на човни та вдармо веслами (Нечуй-Левицький, II, 1956, 467); Ударити в закаблуки див. закаблук; Ударити з копита — зразу з місця побігти, помчати з великою швидкістю (про коней). Коні вдарили з копита, і під ними задзвеніла і бризнула соком березнева земля (Михайло Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 212); Ударити навтікача — почати швидко тікати. Відігнавши їх за рівчак, ми повернулися і знову вдарили навтікача. Поки солдати не одумались або не наробили ґвалту! (Юрій Смолич, I, 1947, 15); Ударити поклін (поклона, поклони), заст. — низько вклонитися. Перехрестились, ударили по три поклони, дивлячись на святу церкву, і пішли (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 240); Далі поставив гість чарку і вдарив поклона, а за ним і всі (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 55); Ударити телеграму, розм. — надіслати телеграму. А перед тим вдаримо додому телеграму, тато виїдуть на станцію і заберуть вас [бабусю] (Остап Вишня, I, 1956, 324); — То я Васька заберу до себе, — сказав Михей. — Чого ж ти, коли Платон нам телеграму вдарив, — заперечив Сніп (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 157); Ударити чвалом — помчати, понестися чвалом (про коней). Гюргій зв'язав тарпанів за шиї своїм поясом і відпустив їх у поле, тарпани з місця вдарили чвалом, в несамовитості розшарпали пояс (Павло Загребельний, Диво, 1968, 597); Ударити чолом, заст.: а) низько вклонитися кому-небудь, шанобливо привітати когось. — Просимо вас, дядьку, до вітальні, на Шевченків вечір, — низько вдарила чолом Леся (Микола Олійник, Леся, 1960, 145); Княгиня Ольга не стала й перед імператрицею на коліна, вона тільки вклонилась, за нею схилили голови, вдарили чолом всі руські жони (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 152); б) звернутися до кого-небудь з уклінним проханням про щось, із скаргою на когось. Тоді ж Стадницький, розуміючи примхи настрою і часу, вдарив чолом цариці на дворянство (Михайло Стельмах, I, 1962, 15).

8. перех. і у що. Ударом, ударами по чомусь, у що-небудь створювати звук. На дзвіниці вдарили в дзвін, і тонкий дзвінкий гук задрижав і розлився по селі на всі долини (Нечуй-Левицький, II, 1956, 267); На пероні з осик тихо падало листя жовтаве, чоловік у червонім картузі вдарив у дзвінок двічі, пройшли дівчата юрбою по перону за станцію (Андрій Головко, II, 1957, 9); — Коли з Івчанки відступали австрійці, не схотів чоловік, щоб переходили через його село. Заліз у берег і вдарив ложкою в порожне відро. Та так ударив, що навіть австрійські кулеметники не відрізнили дудніння відра від кулемета (Михайло Стельмах, II, 1962, 214); * У порівняннях. Заспівав [Назар], як у дзвін ударив (Марко Вовчок, I, 1955, 131); Всі троє загомоніли, мов у дзвони вдарили (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 84); // у сполуч. із сл. в бубон, в струни, по струнах і т. ін. Почати грати (на деяких музичних інструментах — ударних і струнних). От музика заграла Дербенського маршу, вдарили в бубни, поїхали, тільки пил їх покрив! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 292); Посідали. Розв'язав торбину, Вийняв кобзу, разів зо два Ударив по рваних (Тарас Шевченко, I, 1951, 155); А струни плакали.. Не в бій, — вони нас кликали в утому... Та от. — прийшов співець новий і в струни вдарив по-новому, і ми здригнули! (Володимир Сосюра, I, 1957, 231); * Образно. Рівно вдар смичком По людських серцях, Щоб ніхто кругом Не згасав у снах (Максим Рильський, I, 1960, 276); // Голосно заспівати. Дужі голоси вдарили чумацьку пісню (Нечуй-Левицький, III, 1956, 314); Чутно, як зовсім близько хлопці голосно вдарили парубоцької [пісні] (Іван Микитенко, I, 1957, 244); // без додатка. Почати видавати характерні уривчасті звуки (про деяких птахів). Півень ударив утрете, почало край неба червоніти, а його [Федора] немає, немає (Панас Мирний, I, 1954, 311); Перепел ударив, неба край біліє (Іван Манжура, Тв., 1955, 110); І стала хороша у птаха питати, Чи довго ще в світі їй весни стрівати? Зирнула їй пильно зозуля у вічі, Роззявила ротика й вдарила тричі (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 294); // в що, на що, до чого, що. Сповіщати про щось, давати якийсь сигнал за допомогою звуків. Тільки що вдарили в дзвін до утрені, вже він [сотник] і скочив, і розбудив пана писаря Пістряка (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 213); Тілько що Яків вийшов з хати, як вдарив дзвін на пожежу (Панас Мирний, I, 1954, 229); Як же вдарили в казани до обіду, тоді ціла купа запорожців кинулась до Кирила Тура; одв'язали од стовпа (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 146); Ну що ж, музико, вдар відбій, і не в жалі оті свайбові [весільні], а в мужність смуток перелий мові першої любові (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 32).

Ударити на ґвалт (на сполох) — подати сигнал тривоги, сповістити про небезпеку ударами в дзвін, по металевих предметах тощо. Пожежа була недалечко од Романової оселі. Вдарили в дзвін на ґвалт (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 415); Коли ж добіг до церковної огорожі, драгуни вже з кількох боків оточували село. Парубок щосили ударив на ґвалт (Михайло Стельмах, I, 1962, 641); Нарешті залунав дзвін на інтернаті. Хтось додумався вдарити на сполох (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 308); Так і жив Яресько, місяцями не злазячи з коня охороняючи з хлопцями степ, аж поки чаплинський дзвін не вдарив оце на сполох (Олесь Гончар, II, 1959, 33); Ударити тривогу див. тривога.

Ілюстрації