Посварка

По́сварка, -ки, ж. Ссора. І зачинають посварки з панами. К. ЦН. 178.

Сучасні словники

. Гостра суперечка, що супроводиться взаємними докорами, образами. Ми перечули через людей, що зчинилась посварка між шинкарем і Чайченком і що вигнав шинкар Чайченка з шинку (Марко Вовчок, I, 1955, 245); Зайшла в них жвава суперечка, Що незабаром в сварку перейшла, А там перекотилася і в бійку (Максим Рильський, III, 1961, 172); Посварка кінчилася тим, що Женя образливо вигукнула: «Ти не подруга мені! Не хочу більше тебе знати!» — і побігла (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 36); // Голоси людей, що сваряться. Старий Павло вийшов із хати, зачувши жінчин голос і посварку з синами (Ольга Кобилянська, III, 1956, 476); Батько, зачувши посварку, люто накричав на них (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 218); // Стан, період взаємної ворожнечі, що виникає внаслідок такої суперечки; порушення дружніх взаємин. Їй навіть чудно, що з ковалихою вони часто у сварці (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 43).

Заходити (зайти) в сварку; Заводити (завести) сварку — починати сваритися. — Нехай же мене господь милосердний боронить, щоб я з тобою в посварку заходила, — кажу (Марко Вовчок, I, 1955, 6); Не було в селі такого ґазди. Щоб ти з ним у сварку або в бійку Не зайшов (Іван Франко, XIII, 1954, 344); Сократ був розумний чоловік, з бабою сварки не заводив (Осип Маковей, Вибр., 1956, 325).

2. Грубі, образливі слова; лайка. Дома його зневажали й били, на селі його били, від нікого не чув привітного слова, хіба тільки посварку (Лесь Мартович, Тв., 1954, 143). 3. рідко. Нахваляння зробити кому-небудь прикрість, учинити зло; погроза. Не дай же, боже, справдиться його посварка: з двору тебе, як дохлу собаку, викину..! (Панас Мирний, IV, 1955, 181).

Ілюстрації