Ланець
ЛА́НЕЦЬ, нця, чол., розм.
1. Одягнена в лахміття людина; старець. Забравши деяких Троянців, Осмалених, як гиря, ланців, П'ятами з Трої накивав [Еней] (Іван Котляревський, I, 1952, 65); — Я гоноровий шляхтич.., у мене є голка, щоб не ходить обірванцем, а ти гольтіпака, ланець, безштанько (Олекса Стороженко, I, 1957, 132); // Надзвичайно бідна людина; бідняк. Дивувалися й завидували Чіпці люди не менше Грицька. «І як-таки за такого ланця та вийшла така багачка, як Галя!» (Панас Мирний, I, 1949, 358); — Сергій насміявся з тебе?.. — Та не Сергій, а отой ланець Роман Волошин! — кривиться Терентій (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 121); // Уживається як лайливе слово. — А ви, лежні, ланці, чого зуби скалите? — кинулась до їх Параска і почала банітувати (Панас Мирний, IV, 1955, 82); [Стеха:] Ах ти ж анцихрист, проява, ланець, пройдисвіт, чортове ледащо! (Володимир Самійленко, II, 1958, 172); — Гей, Микито! Де він, ланець? Вилізай! Ось я, післанець Від саміського царя! (Іван Франко, XII, 1953, 15).
2. звичайно мн. Старі, поношені речі домашнього вжитку (звичайно одяг, білизна); ганчірки; // Зневажлива назва речей домашнього вжитку; барахло. — Бач, як заливаються потом, а мішків з ланцями не кидають (Олесь Гончар, I, 1954, 116).
ЛАНЕ́ЦЬ, нця, ЛАНЦ, а, чол., діал. Ланцюг. За правду, за волю ми станемо враз, Ланці, ні багнети не пострах для нас! (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 214); — Якось мені самій казала [Лук'яниха], що якби її Марину ланцом прив'язав, то урвалася б та й пішла б на танці (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 164).
Джерела
{{subst:Шаблон:Словник Грінченка і
сучасність|підрозділ=Інститут філології}}
