До-віку

До-віку, нар. Повѣкъ. См. До.

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ДОВІКУ, присл.

• Усе життя; до кінця життя. Перестав [п'яниця] пити, купив левадку, постановив вітряк і довіку їв хліб (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 229); — Матінко ключнице, — крикнув Добриня.., — та коли б ти взяла її до двору, я б тобі дякував, доки живу, довіку! (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 75);

• Завжди, вічно. Завжди терновий вінець буде кращим, ніж царська корона, ..і так воно буде довіку (Леся Українка, I, 1951, 189); І зацвітуть червоні маки На тих столочених полях, Де люди, вбиті в час атаки, — Довіку житимуть в піснях! (Любомир Дмитерко, Вітчизна, 1948, 93);

• Ніколи. Хай цей сон проклятий Грабіжникам не сниться — Довіку не топтати їм нашої пшениці (Максим Рильський, I, 1956, 219).

Не забути довіку див. забувати.

Ілюстрації

Іноземні словники https://dictionary.cambridge.org/ru/ forever adverb US /fərˈev·ər, fɔr-/ ​ for all time, without end: Nobody lives forever. ​Forever can also mean always or frequently: She was forever late for appointments. He was forever saying that he’d pay me back, but he never did.