Масляниця

Масляниця, -ці, ж. = Масниця

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

МА́СНИЦЯ, і, жін., церк. Давньослов'янське свято проводів зими, пристосоване християнською церквою до тижня перед великим постом і пов'язане зі звичаєм веселитися та готувати певні страви (млинці, вареники з сиром і т. ін.). Почекайте, варенички, прийде на вас масниця! (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 276); Одгуляли масницю [кріпаки] (Панас Мирний, I, 1949, 323); — Жінко! Люди говорили: Масниця зайшла; А млинців ще ми й не їли, — Може б ти спекла? (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 407); — Щось ти дуже веселий, Тимку? — На масницю уродився, — вишкірився білими зубами Тимко (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 493).

Фразеологічний словник української мови

не все (не за́вжди́, мину́ла і т. ін.) коту́ (кото́ві) ма́сниця, жарт. Закінчилось для когось безтурботне життя; не завжди комусь щастить. Не щодня бридня, не все коту масниця! (О. Стороженко);

Традиції

Центр, схід і південь святкує Масниці, які теж називають Колодієм. В обряді носити Колодку чітко простежується елементи глибинних рудиментів — «законодавцями» були не чоловіки, а жіноцтво. Обряд колодки чи Колодія відзначали напередодні Великого посту — останнього тижня м'ясниць. Це був, власне завершальний термін, коли ще можна було справляти весілля. Слов'янський обряд передбачав на Масницю дівчатам і неодруженим хлопцям прив'язувати до ноги дерев'яну колоду на знак засудження або покарання за те, що вони не одружилися в належний час. В цей тиждень старші жінки жартома «карають» тих молодих парубків, які протягом року не знайшли собі пари і не одружилися. Таким був звичай наших Предків — усе живе повинно бути в парі. Тих, хто не знаходив собі дівчини, вважали причиною порушення гармонії, ладу в природі.

Неодруженим парубкам чіпляли до ноги колодку, яку виготовляли спеціально для цього обряду, обплітали її стрічками, квітками. Цю відзнаку парубок повинен був волочити за собою, поки не дасть відкупного, тобто не пригостить жінок за таку честь, яку вони влаштували для нього. Такі обряди мали виховне значення, примушували замислитись про продовження роду, сприяли пошукам нареченої. Заміжні жінки у понеділок зранку збираються в корчмі «колодкувати». Одна з них кладе на стіл невеличке поліно або палицю — Колодку. Інші беруть по черзі і вповивають її шматками полотна, потім знову кладуть на стіл. Це значить, що Колодка «народилася». Купують наливки, сідають за стіл навколо колодки, п'ють і поздоровляють одна одну з «народженням».]Потім ходили по селу і прив'язували Колодку, тобто загорнуте у полотно полінце, до ноги парубкам та дівчатам які не скористалися з весільного сезону і не побралися, а також їхнім батькам, що «досі не пошлюбили» дітей. Особливо ж тим, які відмовили нареченому і сватам. Звісно, що ніхто не бажав ходити з таким собі «ярликом», а тому одразу ж давали жінкам певний відкуп. Ним могли бути кольорові стрічки, намисто або ж наїдки, горілка і солодощі.

Дівчата теж в'яжуть Колодку, але тільки парубкам, і вже не до ноги, а до лівої руки. Дівоча Колодка оздоблена барвистими стрічками та паперовими квітами. Парубки повинні платити дівчатам викуп за Колодку грішми або подарунками: намистом, стрічками, шовковою хусткою.

Ілюстрації