Варяг

Варяг, -га и варяга, -ги, м. Здоровякъ. У мене син такий варяг. Ном. № 13944.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Словник української мови: в 11 тт.

ВАРЯ́ГИ, ів, мн. (одн. варя́г, а, ч.), іст. Давньоруська і візантійська назва скандінавів (норманів), які в IX ст. чинили напади на Східну і Західну Європу, займалися також торгівлею, а пізніше служили воїнами-найманцями у слов’янських князів. Шляхами у греки проходили з боєм варяги (Перв., І, 1958, 214); Є таке місце в "Звенигорі": оповідання про напад варягів на слов’янське селище (Ю. Янов., V, 1959, 133).

ВАРЯ́ЗЬКИЙ, а, е. Прикм. до варя́ги. В Київ прибували з товарами слов’янські, візантійські, варязькі, арабські та інші купці (Визначні місця Укр., 1958, 47).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник.

варя́ги (одн. ч. варя́г) — давньоруська і візантійська назва скандинавів (норманів); військові дружини цих народів чинили в IX ст. напади на Західну Європу і Русь, займалися також торгівлею, а пізніше служили воїнами-найманцями у давньоруських князів та при дворі імператора в Константинополі.

Вікіпедія

Варя́ги (давньорус. варяже, варязи; грец. βαραγγοι) — в руських літописах назва скандинавів, зокрема вікінгів, скандинавських воїнів-найманців IX—XI століття[1]. Перша згадка міститься в «Повісті временних літ» під 941 роком, в оповіді про підготовку виправи київського князя Ігоря на Візантію[1]. В ісландській «Сазі про Еймунда» докладно описано процедуру найму варягів до війська великого князя київського Ярослава Мудрого[1]. Наприкінці Х — початку ХІ століття варяги вступають у Візантії до імператорської гвардії[ru] (перша згадка — 1034)[1]. Візантійські автори розрізняють «палацових варангів» (гвардійців) і «зовнішніх варангів» (звичайних солдатів-найманців). Ймовірно, разом з воїнами-вярягами, що вертались на батьківщину, найменування «варанги» потрапило до Скандинавії, де набуло форми vaeringi для позначення скандинавів, що побували у Візантії[1].

Ілюстрації