Жужелиця
Зміст
Словник Грінченка
Жужелиця, -ці, ж. Окалина, шлакъ. Це не камінь, а жужелиця. Екатеринодаръ.
Сучасні словники
Академічний тлумачний словник
ЖУЖЕЛИЦЯ жін. Хижий жучок, що живиться комахами, молюсками, черв'яками та рослинами. В пухкому ґрунті підвищується активність хижих жужелиць, які знищують дротяників (Шкіди. і хвор.. рослин, 1956, 18).
Хлібна жужелиця — смоляно-чорний з металевим блиском жук, що пошкоджує посіви хлібних рослин. Хлібна жужелиця (туруп) найбільшої шкоди завдає посівам озимої пшениці, озимого ячменю, жита та ярого ячменю (Колгоспник України, 8, 1961, 23).
Жужелиця садова – мешканець городів і садів являє собою досить великого жука, (довжина тіла дорослих особин досягає 3 см). Це дуже витончена комаха, у якої всі частини тулуба відокремлені один від одного.
Опис комахи
Жук 12 – 16 мм завдовжки, смолисточорний зі слабким металічним блиском. Надкрила опуклі, з глибокими дрібнокрапчастими борозенками. Вусики, гомілки, лапки бурочервоні. Яйця розміром 2 – 2,5 мм, овальні, молочнобілі. Голова та грудні сегменти тіла личинок темнобурі, черевце личинок I, II і в середині III віку сірозелене, личинок, що закінчують живлення, — біле, а перед заляльковуванням — кремове. Лялечки відкритого типу, білі, знаходяться у земляній колисочці. Зимують личинки різного віку в ґрунті на глибині 20 – 40 см. Можуть перезимувати і жуки, проте вони, як правило, заражені личинками мухифазії і гинуть навесні, перед вильотом паразита. Живлення личинок навесні розпочинається після розмерзання ґрунту і триває (залежно від їх віку та температурного режиму) 5 – 7 тижнів. Озима пшениця в цей час перебуває у фазі кущіння та виходу в трубку. На півдні України личинки можуть закінчити живлення ще восени або взимку. Заляльковування відбувається в земляних колисочках на глибині від 20 – 30 до 50 – 70 см у південних районах наприкінці квітня — на початку травня, в північній частині ареалу — у другій половині травня. Розвиток лялечки триває 15 – 25 діб. Жуки починають виходити на поверхню ґрунту в період формування зерна озимої пшениці, масово — у фазі молочної стиглості. На півдні це спостерігається у другій половині травня — на початку червня, на півночі ареалу — в червні. Жуки ведуть переважно присмерковий спосіб життя. Вдень вони знаходяться у різних сховищах, а після заходу сонця піднімаються по стеблах до колоса, де вигризають спочатку зав’язь, а пізніше м’яке зерно пшениці. Живлення більшості жуків закінчується до настання жнив, після чого вони, особливо в жаркі посушливі роки, ховаються в ґрунт, залежно від його вологості та накопичення жирового тіла на глибину 10 – 50 см, де перебувають у стані літньої діапаузи. Залежно від температури і особливо вологості ґрунту цей стан може тривати 20 – 30 діб і більше. Коли у ґрунтову камеру, де вони діапаузують, потрапляє волога, жуки знову стають активними. Вони з’являються на поверхні ґрунту зазвичай у другій половині серпня — на початку вересня. За сприятливих умов зволоження ґрунту жуки спарюються і відкладають яйця в спеціальні маленькі камери в ґрунті на глибині до 10 см. Одна самка відкладає 50 – 70, максимально — до 270 яєць. За посушливої погоди плодючість самок різко зменшується. Ембріональний розвиток триває близько 10 – 15 діб. Відродження личинок спостерігається залежно від умов зволоження ґрунту від кінця серпня до настання приморозків. Поширена в Степу і Лісостепу аж до південної межі Полісся. За її чисельністю та шкодочинністю територію України можна поділити на дві зони: перша зона — постійної шкодочинності — охоплює Крим, Херсонську, Миколаївську, Одеську, Запорізьку, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську, південні райони Кіровоградської області; друга зона — циклічної шкодочинності — північну частину Кіровоградської, Полтавську, Харківську, Черкаську, Київську, Сумську, Вінницьку, Чернівецьку та Закарпатську області.
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Див. також
Додаткові відомості
