Демократній

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Демократній, -я, -є. Демократическій. Література ся сталась демократньою. К. XII. 124.
1. Заснований, побудований на принципах демократії; який здійснює демократію. Але великі держави можуть бути демократичні тільки при найповнішій рівноправності націй, а така рівноправність означає і право на відокремлення (Ленін, 20, 1950, 90)

2. Який підтримує принципи демократії. Демократичний напрям тодішньої російської літератури до них теж не доходить (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 31)

3. Стос. до широких верств трудового народу. Царизм створював всілякі перешкоди для вступу до університету демократичних елементів (Наука і життя, 12, 1957, 15)

Демократній(демократичний) режим

При всій різноманітності політичних проблем, що висуваються сучасним життям, загальним є демократичне їх вирішення. В демократії визначається той тип влади і той механізм її здійснення, що дозволяє кожній особі найбільш безболісно досягти цивілізованого, нормального життя. Однак у світі в сучасних умовах немає держав, де б демократія реалізовувалася повністю і могла б вважатися відносно ідеальною, зразковою формою державного ладу, механізмом здійснення влади. З 226 країн світу в 79 країнах уже встановився демократичний політичний режим. Основу демократичного режиму складає економічно незалежна особистість, яка володіє вільним вибором сфер діяльності і пов'язує своє буття з результатами власної діяльності. Така незалежність досягається тільки в умовах соціально закріпленого пріоритету особи перед суспільством і приватної власності - перед власністю державною. Економічно незалежні громадяни шляхом таємних, рівних і прямих виборів обирають на певні терміни представників до органів місцевого і державного управління. Конкуренція між громадянами за проведення представників до органів влади відображається в змаганні політичних партій. Політична партія, представники якої складають більшість в обраних органах, стає правлячою, одержуючи більшість місць у різноманітних представницьких органах і займаючи ключові пости в структурах виконавчої влади. Інші політичні партії можуть або вступати до блоку партії, що править, або створювати політичну опозицію. Так забезпечується міцна легітимація (законність) влади, переборюється політичне відчуження громадян, що сприяє стабільності всієї політичної системи.

Демократичний режим, однак, не зводиться до захисту прав більшості, а забезпечує права меншості і в виборчій системі, і в представницьких органах влади. Загальнодержавні рішення приймаються не тільки більшістю, але й шляхом досягнення консенсусу з меншістю і опозицією. Критика влади і будь-яких її представників - атрибут демократичного режиму. Але консенсус, взаємодія і згода, спрямовані на відвернення гострих конфліктів, складають основу вироблення мирних форм розв'язання соціальних колізій шляхом постійного діалогу протиборствуючих сторін. Поза ринковою економікою демократичний режим неможливий, оскільки саме ринок визначає зацікавленість громадян у діяльності, вільної від політичної влади, і утворює різноманітні структури громадянського суспільства. Громадянське суспільство - передумова демократичної політичної системи. В громадянському суспільстві представлені і конкретні інтереси людей, і баланс їх реалізації. Спираючись на принцип розподілу влади і взаємних противаг законодавчої, виконавчої і судової влади, демократичний режим сам є їх продуктом, який зводить до рангу нескороминучого завдання захист законними засобами інтересів особи. В захисті інтересів особи, як стрижневій основі демократії, фокусується різноманітність демократичних форм, засобів людської діяльності.

Демократичний режим реалізується через дві основні форми демократії: представницьку і безпосередню. Представницька форма - основна форма здійснення державної влади в демократичному суспільстві, коли через конкретних осіб і виборні органи громадяни здійснюють своє конституційне право брати участь у політичному житті суспільства. Система таких органів є народним представництвом. Безпосередня форма демократії допускає пряме волевиявлення народу при виробленні і прийнятті державних рішень. Це - різного роду референдуми, опитування, народні збори, мітинги, демонстрації тощо. Громадяни демократичної держави, безпосередньо висловлюючись або де-легуючи до влади своїх представників, беруть на себе обов' язок поважати і підтримувати її, підкорятися її рішенням. Влада ж відповідальна перед народом і підконтрольна йому. Природно, політичний режим існує як система взаємних політичних обов' язків влади та народу.

Представницька демократія - "правління народу, обране народом і для народу". Такий політичний режим демократії повинен відповідати трьом вимогам: чесні, змагальні вибори, що регулярно проводяться; уряд формується внаслідок виборів;

демократія захищає права особи і меншості. Але демократичні політичні системи діляться на дві: президентську і парламентську. Тут виникає деяке непорозуміння, тому що і президентська модель допускає наявність законодавчого органу - парламенту, однак у ній виконавча влада не підпорядкована безпосередньо парламенту. Класичний приклад президентського режиму - США. Президент виступає як глава держави і як безпосередній керівник виконавчих структур. Але президент не стає диктатором, тому що його повноваження суворо визначені, і не володіє законодавчою владою, обмежений в діях рішеннями Конгресу. Парламентський варіант демократичної політичної системи базується на тому, що виконавча влада в тому або іншому ступені істотно витікає з парламенту. Різні країни реалізують три основних типи парламентського режиму: правління однопартійної більшості, коаліційне правління і консенсусне правління. Ефективність і гнучкість управління, заснованого на суміщенні ідеї самоврядування і політичної участі, багато в чому нейтралізує негативні тенденції відчуженості людей від політичного процесу. Основний механізм, за допомогою якого досягається представництво інтересів різноманітних груп (партійних, корпоративних і етнічних), - парламентаризм як система правління, заснована на принципі розподілу влади і верховенстві виборних органів. Звичайно ж, сучасна парламентська демократія далека від ідеального народовладдя.

З різноманітними підходами до визначення суті і змісту демократичного режиму і самої демократії пов'язана і неоднозначність їх тлумачень. Здавна існують два підходи: нормативний і описово-емпіричний (дослідний). Формування ідеальної моделі демократичного режиму, обґрунтування його переваг у порівнянні з іншими формами управління суспільством і допускає нормативний підхід. Виходячи з належних вимог політичної свідомості, політичної культури і будується реальне політичне життя. Аналіз демократії, демократичного режиму в реаліях життя, досвіду існування і діяльності за допомогою описово-емпіричного підходу дозволяє визначити їх властивості, уточнювати, а іноді і переглядати їх суть і зміст. Звичайно ж, демократія - влада народу або "правління народу, обране народом і для народу" - виступає нормативним ідеалом, а не характеристикою реальних демократичних держав. Отут-то і полягають внутрішні суперечності. Суть суперечностей полягає в тому, що влада народу означає самоврядування народу, а звідси випливає і заперечення політичного панування владних структур, засобів і форм примушення та інших атрибутів держави. Звичайно ж, справжнє народовладдя несумісне з існуванням держави. Але в реальному житті демократія ніде і ніколи не існувала без держави. I відмирання держави в сучасних умовах (як і в найближчій перспективі) - ілюзія, утопія. Демократія як народовладдя виступає орієнтиром, метою політичного розвитку суспільства.

В повсякденному житті, враховуючи різноманітність суспільних явищ, свободу людини і неминучу розбіжність інтересів і прагнень, устремління різних людей, соціальних спільностей, а також необхідність соціальної системи управління, реальна демократія - влада більшості над меншістю. Проблема співвідношення влади більшості і захисту інтересів меншості - важлива умова розуміння демократії. Визначаючи зміст демократії, відомий англійський філософ Карл Поппер, відкидаючи питання про правління народу, зосереджує увагу на проблемі зведення до мінімуму шкоди, якої можуть завдати суспільству негідні правителі, і які необхідно створювати політичні, соціальні інститути й механізми, здатні звести до мінімуму можливі втрати. Виходячи з моральних настанов, Карл Поппер вважає, що взагалі ніхто не може бути сувереном, тобто володіти правом використовувати владу за власним бажанням і розсудом, відкидає концепції демократії, що визначають особливу мудрість або безпомилковість "гласа народного". Ідеал народовладдя передбачає, що громадяни повинні мати можливість впливати на політику тоді, коли того побажають, що бюрократи, а також обрані особи повинні вважатися слугами народу і вести себе відповідно, що закони і політика уряду повинні відображати цінності, бажання та пріоритети більшості, поважати меншість. Демократія - система, в якій правителі можуть бути замінені мирно, а тиранія - система, де зміна правителя без кровопролиття не обходиться. Авторитет влади, держави базується на принципі забезпечення державою рівного захисту прав і свобод всіх громадян і на підпорядкуванні їх законам. І хоча різноманітні сучасні демократичні держави відрізняються одна від одної різними рисами, властивостями, особливостями, але всім демократичним державам притаманні загальні визначальні риси: по-перше, визнання народу джерелом влади, сувереном держави; по-друге, рівноправність громадян; по-третє, підпорядкування меншості більшості при прийнятті рішень та їх реалізації; по-четверте, обрання основних органів управління держави.



Ілюстрації

Bigstock-131324693-700x352.jpg Demokratiya.jpg 1125728.jpg Political-Parties-Medium-1.jpg

lKBcm6NvGiE

Відео