Шлунок

Шлунок, -нку, м. Желудокъ. Лохв. у.; Гадяч. у.; НСѣверск.; Кіевск. у. Не йде на шлунок, та й годі. Лохв. у. От чоловік і здоровий на силу, а на шлунок не здоровий. Кіевск. у. І грек, набивши добре шлунок, сміявся та лигав пивце. Мкр. Г. 5.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ШЛУ́НОК, нка, чол.

1. Орган травлення людини, хребетних і більшості безхребетних тварин, що являє собою розширену частину травного тракту. Гості з голодними шлунками потрощили вечерю до останнього шматка хліба (Нечуй-Левицький, III, 1956, 249); Огир прислухався дотравлення в своєму шлунку (Андрій Головко, II, 1957, 66); У черевній порожнині, безпосередньо під діафрагмою, знаходяться печінка, шлунок і селезінка (Анатомія і фізіологія людини, 8 кл., 1957, 7); // Рештки перетравленої їжі, що викидаються з кишечника назовні. Я почуваю себе добре. ..Шлунок добрий, язик чистіший (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 451). ♦ Набивати (набити) шлунок див. набивати.

2. Страва, приготовлена з цього органа тварини. Свято вчини нам і шлунок мерщій приготуй для поживи (Микола Зеров, Вибр., 1966, 357).

3. перен., розм. Про фізіологічну потребу людини в їжі. Розповідав [батько] потім, як робили ото запальнички, майстрували бідони на молоко й гас, клопоталися не державною справою, а власними шлунками, за що потім не раз червоніли (Юрій Яновський, II, 1954, 16); Я рядовий життя і не більше. Потроху працюю, потроху мислю, бо кому ж хочеться бути просто придатком до свого власного шлунка... (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 113).

Вікіпедія

Шлу́нок (лат. gaster < дав.-гр. γαστήρ, також лат. stomachus[2], ventriculus[3]) — це непарний порожнистий орган, зазвичай з товстими м'язовими стінками, в середній частині шлунково-кишкового тракту. У ссавців та інших хребетних розташований між стравоходом та 12-палою кишкою. У людини має рогоподібну або гачкувату форму, довжиною близько 25 см і об'ємом до 3 літрів.

Ілюстрації