Обійняти

Обійня́ти, -йму́, -меш, гл. = Обняти. Стара як обійняла її, то й з рук не пускає. МВ. (О. 1862. ІІІ. 35). 1. Обхоплювати кого-небудь руками чи рукою, пестячи, виражаючи ніжність, почуття дружби і т. ін. І вже обіймає [мати] його й до серця пригортає (Марко Вовчок, I, 1955, 347); Це була дійсність — Лаврін.. обіймав її і шепотів ласкаві.. слова (Олесь Донченко, III, 1956, 120); Він сирота, — хто без мене його привітав? Хто про долю, про недолю, Як я, розпитає? Хто обійме, як я, його? (Тарас Шевченко, I, 1963, 127); // Обхоплювати руками чи рукою що-небудь. Сидячи на землі, .. вона обіймала свої коліна (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 314); Він обіймає стовбур старої груші, припадає обличчям до шорсткої порепаної кори (Юрій Смолич, II, 1958, 57); Червоноармійці сиділи на гачку, обійнявши гвинтівки (Семен Журахович, Дорога.., 1948, 32).

♦ Обіймати (обійняти) оком (очима, поглядом, зором і т. ін.) — пильно, уважно дивитися на кого-, що-небудь. Прокіп обіймав оком Гафійку (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 41); І кожного [бійця] обіймає [Воронцов] теплим поглядом, і кожним гордиться (Олесь Гончар, III, 1959, 460). Обіймати (обійняти) оком (очима, поглядом, зором і т. ін.) — пильно, уважно дивитися на кого-, що-небудь. Прокіп обіймав оком Гафійку (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 41); І кожного [бійця] обіймає [Воронцов] теплим поглядом, і кожним гордиться (Олесь Гончар, III, 1959, 460).

2. перен. Поширюючись, огортати, обволікати, охоплювати і т. ін. кого-, що-небудь (про полум'я, світло, темряву і т. ін.). Плентавсь я тихою ходою берегом річки, не помічаючи навіть, як чорна хмара обіймала крайнебо (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 177); Кошлата темрява владно сунула з лісової хащі, обіймала чорними рукавами стовбури вікових ялин і сосен (Олесь Донченко, II, 1956, 7);