Часловець

Часловець, -вця, м. Часословъ. Левиц. І. 243.

ЧАСЛО́ВЕЦЬ, вця, ч., розм. Те саме, що часосло́в. У год вчистив [Пістряк] граматику, два годи вчив часловець (Кв.-Осн., II, 1956, 158); — А до школи поїдеш? — Нехай їй біс! Мені і так остогид той часловець та псалтирі (Н.-Лев., І, 1956, 174).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 277.

Часло́вець див. Часосло́в

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 636.