Дід

Дід, -да, м. 1) Дѣдъ. То ж мій дід материн батько. Васильк. у. 2) Старикъ. Стор. МПр. 77. Чуб. ІІІ. 109. Сердилась баба на діда, а дід того не знав. Ном. № 3473. Вѣжливость сельская требуетъ, чтобы всякій молодой и среднихъ лѣтъ человѣкъ называлъ дідом каждаго старика. Чуб. ѴІІ. 355. 3) Нищій. Захтів у діда випросить хліба. Ном. № 4792. 4) Чучело на огородахъ, чтобы отпугивать птицъ; то-же баштанний дід — на бахчѣ. Сим. 200. 5) Родъ танца. Дай хліба поскачу діда. Ном. № 12296. 6) Раст. Cirsium lanceolatum Scop. 7) Снопъ соломы или камышу, сложенный такъ, что половина вершками в одну сторону, а половина въ другую. О. 1862. V. Кух. 29, 37. МУЕ. ІІІ. 56. 8) Родъ кушанья, приготовляемаго изъ пшена и муки; то-же, что и лемішка изъ ржаной муки. О. 1862. V. Кух. 37. 9) Діди. а) Предки, дѣды. б) Поминовеніе усопшихъ на Ѳоминой недѣлѣ. в) Тѣни по угламъ комнаты. Невеселі ті коротенькі пилипівчані дні.... День похожий на вечір, а вечір на ніч. По закутках зрана до вечора стоять діди. Левиц. Пов. 42. Связанные попарно початки кукурузы, висящіе, какъ украшеніе, въ гуцульскихъ хатахъ подъ образами. Шух. І. 100. Ум. Дідок, дідочок, дідунь, дідуньо, дідунечко, дідусь, Шевч. 206, дідусик, дідусьо, дідусечко. Ув. Дідище, дідуга, дідуган. Еней заснув і бачить снище: пред ним стоїть старий дідище. Котл. Ен. V. 7.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ДІД, а, чол.

1. Батьків або материн батько. Родинне коло діда оточило, Сини та дочки, й молоді онуки (Леся Українка, I, 1951, 52).

2. Чоловік похилого віку. Був собі дід та баба. З давнього давна, у гаї над ставом, Удвох собі на хуторі жили (Тарас Шевченко, I, 1951, 311); Доки в баби поспіють книші, у діда не буде душі (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 357); * У порівняннях. Попід горою, яром, долом, Мов ті діди високочолі, Дуби з гетьманщини стоять (Тарас Шевченко, I, 1951, 41); // заст. Убогий, безпритульний чоловік похилого віку; старець. Хто би його не знав, то би йому кусник хліба дав, як дідові (Іван Франко, II, 1950, 84).

3. заст. Сторож (у садку, на баштані і т. ін.); // перен. Опудало на грядках, баштані і т. ін. Щоб Горобців шкідливих настрашити, Вигадливий Хазяїн взяв Солом'яного Діда приладнав Та ще й з лозиною, неначе хоче бити (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 192).

4. тільки мн. Люди минулих поколінь; предки. Лірник візьме кобзу в руки,.. Щоб згадали пізні внуки, Як жилося їх дідам! (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 297); Гей, було це за дідів, Ні, брешу — за прадідів: За царя старого Хмеля (Іван Манжура, Тв., 1955, 167).

5. перен., розм. Те саме, що тінь. Кавун.. не зводив очей з білої стіни, на котрій став у закутку широкий темний вечірній дід (Нечуй-Левицький, II, 1956, 212); Сутінки лягли на ярмарковий майдан. Підвелись діди (Натан Рибак, Помилка.., 1956, 160).

Дід Мороз — казкова істота, уособлення морозу у вигляді рожевощокого старого чоловіка з бородою, в шубі, шапці, з палицею. — Я й справді Дід Мороз. Щороку у новорічний вечір цей я в путь іду і з кожним кроком приношу радість для дітей (Наталя Забіла, Промені, 1951, 132); Дід Мороз танцює, грав на сопілці (Іван Нехода, Дорога.., 1945, 11).

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка

Дід, -да, м. 1) Дѣдъ. То ж мій дід — материн батько. Васильк. у. 2) Старикъ. Стор. МПр. 77. Чуб. ІІІ. 109. Сердилась баба на діда, а дід того не знав. Ном. № 3473. Вѣжливость сельская требуетъ, чтобы всякій молодой и среднихъ лѣтъ человѣкъ называлъ ді́дом каждаго старика. Чуб. VІІ. 355. 3) Нищій. Захтів у діда випросить хліба. Ном. № 4792. 4) Чучело на огородахъ, чтобы отпугивать птицъ; то-же башта́нний дід — на бахчѣ. Сим. 200. 5) Родъ танца. Дай хліба — поскачу діда. Ном. № 12296. 6) Раст. Cirsium lanceolatum Scop. 7) Снопъ соломы или камышу, сложенный такъ, что половина вершками в одну сторону, а половина въ другую. О. 1862. V. Кух. 29, 37. МУЕ. ІІІ. 56. 8) Родъ кушанья, приготовляемаго изъ пшена и муки; то-же, что и лемішка изъ ржаной муки. О. 1862. V. Кух. 37. 9) Діди́. а) Предки, дѣды. б) Поминовеніе усопшихъ на Ѳоминой недѣлѣ. в) Тѣни по угламъ комнаты. невеселі ті коротенькі пилипівчані дні.... день похожий на вечір, а вечір на ніч. по закутках зрана до вечора стоять діди. Левиц. Пов. 42. Связанные попарно початки кукурузы, висящіе, какъ украшеніе, въ гуцульскихъ хатахъ подъ образами. Шух. I. 100. Ум. Дідо́к, дідо́чок, діду́нь, діду́ньо, діду́нечко, діду́сь, Шевч. 206, діду́сик, діду́сьо, діду́сечко. Ув. Діди́ще, дідуга́, дідуга́н. Еней заснув і бачить снище: пред ним стоїть старий дідище. Котл. Ен. V. 7.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

ДІД, а, ч.

1. Батьків або материн батько. Родинне коло діда оточило, Сини та дочки, й молоді онуки (Л. Укр., І, 1951, 52). 2. Чоловік похилого віку. Був собі дід та баба. З давнього давна, у гаї над ставом, Удвох собі на хуторі жили (Шевч., І, 1951, 311); Доки в баби поспіють книші, у діда не буде душі (Кир., Вибр., 1960, 357); * У порівн. Попід горою, яром, долом, Мов ті діди високочолі, Дуби з гетьманщини стоять (Шевч., І, 1951, 41); // заст. Убогий, безпритульний чоловік похилого віку; старець. Хто би його не знав, то би йому кусник хліба дав, як дідові (Фр., II, 1950, 84). 3. заст. Сторож (у садку, на баштані і т. ін.); // перен. Опудало на грядках, баштані і т. ін. Щоб Горобців шкідливих настрашити, Вигадливий Хазяїн взяв Солом’яного Діда приладнав Та ще й з лозиною, неначе хоче бити (Гл., Вибр., 1957, 192).

4. тільки мн. Люди минулих поколінь; предки. Лірник візьме кобзу в руки,.. Щоб згадали пізні внуки, Як жилося їх дідам! (Щог., Поезії, 1958, 297); Гей, було це за дідів, Ні, брешу — за прадідів: За царя старого Хмеля (Манж., Тв., 1955, 167). 5. перен., розм. Те саме, що тінь. Кавун.. не зводив очей з білої стіни, на котрій став у закутку широкий темний вечірній дід (Н.-Лев., II, 1956, 212); Сутінки лягли на ярмарковий майдан. Підвелись діди (Рибак, Помилка.., 1956, 160). Дід Моро́з-казкова істота, уособлення морозу у вигляді рожевощокого старого чоловіка з бородою, в шубі, шапці, з палицею. — Я й справді Дід Мороз. Щороку у новорічний вечір цей я в путь іду і з кожним кроком приношу радість для дітей (Забіла, Промені, 1951, 132); Дід Мороз танцює, грає на сопілці (Нех., Дорога.., 1945, 11). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 299.

Дід, да, м. 1) Дѣдъ. То ж мій дід — материн батько. Васильк. у. 2) Старикъ. Стор. МПр. 77. Чуб. ІІІ. 109. Сердилась баба на діда, а дід того не знав. Ном. № 3473. Вѣжливость сельская требуетъ, чтобы всякій молодой и среднихъ лѣтъ человѣкъ называлъ ді́дом каждаго старика. Чуб. VІІ. 355. 3) Нищій. Захтів у діда випросить хліба. Ном. № 4792. 4) Чучело на огородахъ, чтобы отпугивать птицъ; то-же башта́нний дід — на бахчѣ. Сим. 200. 5) Родъ танца. Дай хліба — поскачу діда. Ном. № 12296. 6) Раст. Cirsium lanceolatum Scop. 7) Снопъ соломы или камышу, сложенный такъ, что половина вершками в одну сторону, а половина въ другую. О. 1862. V. Кух. 29, 37. МУЕ. ІІІ. 56. 8) Родъ кушанья, приготовляемаго изъ пшена и муки; то-же, что и лемішка изъ ржаной муки. О. 1862. V. Кух. 37. 9) Діди́. а) Предки, дѣды. б) Поминовеніе усопшихъ на Ѳоминой недѣлѣ. в) Тѣни по угламъ комнаты. невеселі ті коротенькі пилипівчані дні…. день похожий на вечір, а вечір на ніч. по закутках зрана до вечора стоять діди. Левиц. Пов. 42. Связанные попарно початки кукурузы, висящіе, какъ украшеніе, въ гуцульскихъ хатахъ подъ образами. Шух. I. 100. Ум. Дідо́к, дідо́чок, діду́нь, діду́ньо, діду́нечко, діду́сь, Шевч. 206, діду́сик, діду́сьо, діду́сечко. Ув. Діди́ще, дідуга́, дідуга́н. Еней заснув і бачить снище: пред ним стоїть старий дідище. Котл. Ен. V. 7.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 388.

дід — 1) (зменшено-пестливі — діду́нь, діду́ньо, діду́нечко, діду́сь, діду́сьо, діду́сечко) — батьків або ма­терин батько; жартують: «Давно знайомі: їхні діди спали на одній соломі», «Мій дід з твоєю бабою на сорокопуди ходили та й Бога о здоров’ї для неї молили»; символізує мудрість, досвід, коріння роду. Годуй діда на печі, ба й сам там бу­деш (приказка); Доки діда, доти й хліба (приказка); Який дід, такий його плід, який батько, такі й діти (М. Номис); «Коли то було?» — «Ще як дід до баби в свати ходив» (М. Номис); Згадаю те лихо, степи ті безкраї, І батька, і діда старо­го згадаю… Дідусь ще гуляє, а бать­ко вже вмер (Т. Шевченко); 2) (збільшено-згрубілі — діди́сько, діди́ще, діду́га, дідуга́н; зменшено-пестливі — дідо́к, дідо́чок, ді́донько) — чоловік похилого віку. Гуляв, гуляв, аж дідом став (приказка); Сердилась баба на діда, а дід того не знав (приповідка); Казав дід ба­бі: «Якби сир та масло, то вареників наварила б, тільки що ж — борошна нема» (приповідка); Розсипався б дід, якби баба його не підперезала (приповідка); Ой дідонько, дідонько, шовковая борода… (пісня); Ой ти, старий дідуган, ізігнувся, як ду­га (пісня); Попхались к дереву поближче, Прийшли на самий перевіз, Де засмальцьований дідище Вереду­вав, як в греблі біс (І. Котлярев­ський); 3) старець. В діда торбу вкрали (приказка); Захотів у діда випросити хліба (приказка); Йому лише сліпі діди водити (приказка); «Діду! Село горить!» — «Я торбу бе­ру, на друге іду!» (приповідка); 4) діди́ — люди минулих поколінь; предки, пращури; уживаємо як похідне від Дід — дохристиян­ський родинний бог (див. ще ді́дько, Домови́к). Наші діди зазнали бі­ди, наші внуки зазнають муки (при­казка); Не тим наші діди погоріли, що солодко пили та їли (приповід­ка); Як діди і батьки наші робили, так і ми будемо (М. Номис); Лір­ник візьме кобзу в руки… Щоб згада­ти пізні внуки, Як жилося їх дідам (Я. Щоголев); 5) Дід Моро́з = Різдвя́ний дід (дідо́к) — казкова іс­тота, уособлення морозу у вигляді рожевощокого старого чоловіка з бородою, в шубі, шапці, з пали­цею; разом зі Снігуронькою тра­диційний головний персонаж но­ворічних і православних Різдвяних свят (див. ще моро́з 3); 6) соло́­м’яний дід (на баштанах — башта́нний дід) — опудало на городах, значення пішло від старовинного значення слова як сторожа в саду. Ліпше солом’яний дід, ніж золотий син (П. Чубинський); Щоб горобців шкідливих настрашити, Вигадли­вий Хазяїн взяв Солом’яного Діда, приладнав Та ще й з лозиною, неначе хоче бити (Л. Глібов); 7) також трав’яни́й дід — ритуальний (обря­довий) сніп соломи, трави або очерету, складений так, що половина вершками в один бік, а полови­на—в другий; 8) народний танок. Дай хліба — проскачу діда (М. Но­мис); 9) старовинна народна стра­ва, приготовлена з борошна і пшона (різновид лемі́шки — див.); 10) тільки в множині — тіні по кутках кімнати, хати, двору, май­дану тощо. По закутках зрана до вечора стоять діди (І. Нечуй-Левицький); 11) тільки в множині — зв’язані попарно качани кукуру­дзи, що висять у гуцульських хатах під образами як прикраса; 12) див. діду́х; 13) див. порі́г 2; 14) див. Білобо́г; 15) Дід-Вседі́д див. Со́нце 1; 16) вече́ря для діді́в див. вече́ря 4. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 186-187.

Ілюстрації

Див. також

Додаткові відомості