Тріпотати

Тріпота́ти, -чу́, -чеш, гл. = Трепотати. Рученятами... тріпотав. К. Дз. 163.

Значення

1. Часто, дрібно коливатися, дрижати. То комин [ґуральні] упаде в око, то дим, як чорний кудлатий змій, тріпоче в повітрі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 85); Тріпоче сокір, сріблом потемнілим знімаючись у вогку височінь (Максим Рильський, I, 1960, 219); Високо підніс він [Мотора] праву руку, а в ній легенько тріпотів папірець (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 341);

// Швидко махаючи крилами, триматися в повітрі (про птахів, метеликів і т. ін.). Вгорі.. жайворон тріпоче (Петро Дорошко, Три богатирі, 1959, 83);

// Швидко, безперестанно рухати, коливати, махати чим-небудь. Небо всміхнулось до його, до Зінька, так саме,.. як до тих метеликів, що тріпотали кольористими крильцями над зеленими хвилями [хлібів] (Борис Грінченко, II, 1963, 322); Жайворонок в небо весело завився, крильцями тріпоче, піснею залився (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 102); З кожним разом течія все скупіше тріпотіла золотими прожилками (Михайло Стельмах, II, 1962, 186);

// Маяти, розвіватися (на вітрі, у повітрі тощо). Гупають сільські чоботи, лопотять підтички і тріпотять на вітрі стрічки дівчат (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 8); Прапор над нашим сільбудом тріпоче, тріпоче (Андрій Малишко, Запов. джерело, 1959, 51);

// Мигтіти, мерехтіти, блимати (про світло, вогонь і т. ін.). Чорні хмари грізно йдуть від моря.. В них тріпочуть блискавиці сині... (Наталя Забіла, У.. світ, 1960, 164); Зорі мигтіли, тріпотіли по обрію, мов живі (Олесь Гончар, Новели, 1954, 171); Увесь світ тріпоче-міниться в моїх очах і віддаляв та й віддаляє лебедів (Михайло Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 8);

// Звучати тремтливо, переливчасто (про голос, звуки). І поки грав Марусяк, поки тріпотіли в осіннім небі останні ридання лебединої пісні, — в великім очарованию [очаруванні] стояла товпа (Гнат Хоткевич, II, 1966, 294); Переливчастий тенорок, неголосно тріпочучи, зразу ж бере за душу (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 553).

2. Судорожно здригатися всім тілом. Біду собі купила Та й за свої гроші.. І кривий, і сліпий, Ще й до того горбатий, А як стане тріпотати, Треба з хати утікати (Україна сміється, I, 1960, 345); — Катре! — почну, — а Катря як стисне мені руку: — Іде, іде [Чайченко], просто до нас іде! — шепче, а сама так і тріпоче (Марко Вовчок, I, 1955, 190); А він [щупак] тріпоче та стрибає в кошику (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 75); В руках Ремо качка полохливо тріпотіла, а його пальці відчували калатання збентеженого пташиного серця (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 62);

// Часто й посилено битися (про серце). Б'ється, тріпоче гаряче серце. Воно відчуло радість (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 101); Серце тріпотить — бо ось перед очима низенькі хати, заснулі дерева, сіра колія дороги (Олександр Копиленко, Лейтенанти, 1947, 8);

// Злегка дрижати, тремтіти. Син треться біля батька, мовчить, тільки ніздрі тріпотять (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 328); * Образно. Коли уся душа тріпоче, як білий парус на човні, — Тоді рука моя не хоче Пером виводити пісні (Максим Рильський, I, 1960, 138);

// перен. Ледве помітно проявлятися (про життя, усмішку тощо). Життя тріпотіло, билося в ньому [пораненому] кволим вогником в степу на осінньому вітрі (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 129); — Яка ти славна, Уляно, при місяці, звісно. — Ну що ти вигадуєш? — ніяковіє від його слів дружина, а в пухких куточках її уст спокійно тріпоче щаслива усмішка (Михайло Стельмах, I, 1962, 481).

3. перен., рідко. Те саме, що тремтіти 3; дрижати (у 3 знач.). Ні, тріпотіть ви, людоїди, І ви, ганебні зрадники! Ось вже помсти час надійде, Знайдуться на вас месники (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 265); Наллялися вже були кров'ю жили Ясенові, ось-ось вибухне страшний його гнів, що від нього завжди тріпотіло все навкруги, кидалось урозтіч. Але все ж раптом ущух, підкорився жінці (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 16); Скільки ж треба сонця, ласки, квітів по останнім святі перемог, щоб одвикли діти тріпотіти перед чорним привидом тривог!.. (Наталя Забіла, Поезії, 1963, 50).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 273.