Доця
Доця, -ці, ж. Ласк. отъ дочка. Ох, доцю, ти моя голубко! Котл. Ен. І. 13.
Зміст
Сучасні словники
жін., пестл.
1. Те саме, що дочка 1. — Не руш, доцю, Костіка.. — умовляє дівчинку мама (Віталій Петльований, Хотинці, 1949, 10); З машини й справді виходила її доця, одягнена сьогодні в нову світло-голубу сукню (Дмитро Бедзик, Серце.., 1961, 69).
2. Звертання літньої людини до молодої жінки або дівчини. — Хто ти є, доцю, відкіля? Аж у грудях потепліло Даринці — доцею назвала, та ще й якось наче трохи материнським голосом (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 266).
Ілюстрації
|
|
|
|
Словник синонімів
ДОЧКА́ (особа жіночої статі стосовно своїх батьків; також пестливе звертання старшої особи до молодої жінки, дівчини), ДО́НЬКАрозм., ДО́НЯрозм.,пестл.,ДО́ЦЯрозм.,пестл.,ДІ́ВКАдіал.- Може ще заснеш на моїй постелі, доню?.. - кладучи дочку, казала мати (Панас Мирний); Стара Морозиха піклувалася все: - Може б ти, дочко, прилягла трохи? - Е, ні, тітко (А. Головко); Була тиха бесіда тихим вечором у батька з донькою (Г. Хоткевич); Питається [наймичка]: - Доню Катерино! Чи ще Марко не приїхав? (Т. Шевченко); Підійшли й полільниці, поздоровкались, пристояли. Чорнява й питає: - Хто ти є, доцю, відкіля? (І. Вирган); Був один цар, котрий мав дівку і три хлопці (казка).
Словник фразеологізмів
ма́мина до́нечка (до́ця). Зніжена, примхлива, розпещена дівчина. Ксеня не була маминою донечкою, вона мала й свої погляди і досить певний і своєрідний характер (С. Голованівський).
