Волока
Волока, -ки, ж. 1) Завязка у лаптей, постоловъ и пр. Котл. Ен. VI. 51. Гол. Од. 67. Шух. I. 121. О. 1862. V. Кух. 37. Наступив йому на волоку од постола. Грин. І. 123. Ув. Волочище. Вербовими пастолищами, лозовими волочищами. Грин. ІІІ. 98. 2) Въ нѣкоторыхъ мѣстностяхъ Стародубскаго и Сосницкаго уу. участокъ, на которомъ нажинаютъ отъ 80 до 100 копенъ ржи (слѣдовательно 8 — 10 десятинъ) съ равнымъ количествомъ земли въ другихъ двухъ смѣнахъ съ извѣстной частью сѣнокоса и даже лѣса или заросли называется чверткою, а четыре такихъ чвертки — волокою. (Ефименко).
Зміст
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
1. Волока- застаріле- Мотузок, яким зав'язують постоли та обв'язують онучі на нозі.
Онучі, постоли, волоки Шпурлялись (Іван Котляревський, I, 1952, 272);
Волоки — вовняні мотузки, якими зав'язують постоли (Іван Франко, I, 1955, 426);
Денис Іванович виразно побачив її ноги; зашнуровані перехрестям волок, вони під колінними ямками закінчувались двома вузликами (Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 229).
2. На Україні, а також у Польщі, Литві, Білорусії в другій половині XV—XVII ст. — ділянка землі площею близько 16,8 га. В другій половині XV — першій половині XVII ст. панщина в Галичині і в Західній Волині доходить уже до одного-двох днів на тиждень з лану або волоки (Історія УРСР, I, 1953, 129).
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Див. також
іменник жіночого роду
відмінок однина множина
називний Воло́ка
родовий Воло́ки
давальний Воло́ці
знахідний Воло́ку
орудний Воло́кою
місцевий на/у Воло́ці
кличний Воло́ко*
