Досада
Зміст
Словник Бориса Грінченка
Досада, -ди, ж. Непріятность, досада. Чужа хата велика досада. Ном. № 9626. Досада скребе, як кішка лапою. Ном. № 3665. Ум. Досадонька. Чуб. V. 448.
Сучасні словники
української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
Досада, -ди
1. Почуття незадоволення, гіркоти, викликане чим-небудь. Івась помітив материну досаду і більше не допитувався (Панас Мирний, I, 1954, 241); Гребенюк з виразом досади і розчарування махнув рукою (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 57). ♦ Зганяти (зігнати) досаду див. зганяти.
2. у знач. присудк. сл., перев. із займ такий, який і т. ін., розм. Те саме, що досадно 2. — Пиши про все.. Я все хочу знати, а така досада, що нічого не знаю (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 327); [Таня:] Така досада — зіпсувався телефон (Вадим Собко, За др. фронтом, 1949, 52).
1. Почуття незадоволення, гіркоти, викликане чим-небудь. Івась помітив материну досаду і більше не допитувався (Панас Мирний, I, 1954, 241); Гребенюк з виразом досади і розчарування махнув рукою (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 57).
♦ Зганяти (зігнати) досаду.
2. у знач. присудк. сл., перев. із займ такий, який і т. ін., розм. Те саме, що досадно 2. — Пиши про все.. Я все хочу знати, а така досада, що нічого не знаю (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 327); [Таня:] Така досада — зіпсувався телефон (Вадим Собко, За др. фронтом, 1949, 52).
України on-line
доса́да – іменник жіночого роду
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Див. також
Джерела та література
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
