Приголовач

При́головач, -ча, м. 1) Изголовье; у грудного ребенка: свернутая пеленка, подкладываемая ему подъ голову, напр. во время купанья. 2) Въ гробу: доски въ изголовьи и ногахъ, соединяющія боковыя длинныя доски. НВолын. у. У труні два приголовачі. Черк. у. 3) Полѣно, которое кладется поперегъ печи, чтобы на него класть поперечныя полѣнья. Угор. Ум. При́голо́вачок. А біленькії пелюшечки сповивала, а з дев’ятого шовку сповивачик сукала, а з сребразлата приголовачок прикладала. Чуб. III. 324.

Сучасні словники

1. Приголів'я. Здавалося Андрієві, що як сіла вона [мати] звечора біля приголовача, та так і просиділа до ранку, дивилася на нього, ледь-ледь перебираючи його кучері (Мияко, Вибр., 1952, 8); Над ними стояв стражник й шурхав рукою під приголовач (Петро Панч, Синів.., 1959, 57). 2. Верхній поперечний брусок у віконній рамі або одвірку. Заходячи в двері, чоловік трошки пригнувся, хоч приголовач одвірків був дуже високий (Іван Ле, Право.., 1957, 223). Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 595.

Ілюстрації