Засміятися
Засміятися, міюся, є́шся, гл. Засмѣяться. Як погляне, засміється, душа замірає. Чуб. V. 25.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ЗАСМІЯТИСЯ, іюся, ієшся, док., з кого — чого, до кого— чого, на що і без додатка. 1. Почати сміятися; розсміятися — Скажи мені, Олександро, де ти живеш? — спитав Іван. — ..Третя хата від Кіндрата, де рябі ворота, а новий пес! — засміялась вона, блиснувши на Івана чорними очима (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 62); Він засміється: всі регочуть; Насупить брови: всі мовчать (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильською, 1949, 126); Ланковий засміявся з цього жарту (Юрій Яновський, II, 1954, 118); До неї засміялася русява голівка з мигдалевими очима (Петро Панч, В дорозі, 1959, 103); Засміявсь на теє лицар: «Давню байку правиш, друже!» (Леся Українка, I, 1951, 368); * Образно. У нас же літо зараз: засміялась природа вся! (Павло Тичина, II, 1957, 42); * У порівняннях. Зацвіла в долині Червона калина. Ніби засміялась Дівчина-дитина (Тарас Шевченко, II, 1963, 215). ♦ Засміятися на кутні [зуби] див. кутній. 2. Почати глузувати, кепкувати з кого-небудь. Нехай думка, як той ворон, Літає та кряче, А серденько соловейком Щебече та плаче Нишком — люди не побачуть. То й не засміються... (Тарас Шевченко, I, 1963, 50); Вона пильно чепурила хату і сама з себе засміялась, помітивши теє (Леся Українка, III, 1952, 587). Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 319.
Всесвітній словник української мови
НАСМІХА́ТИСЯз кого-чого, заст. над ким-чим, а також без додатка (робити кого-, що-небудь об’єктом насмішок, образливих зауважень і т. ін.), ГЛУЗУВА́ТИ, КЕПКУВА́ТИ, СМІЯ́ТИСЯ,КПИ́ТИрозм., КПИ́ТИСЯрозм. рідше;ВИСМІ́ЮВАТИ,ОСМІ́ЮВАТИрідше,ОБСМІ́ЮВАТИрозм. рідше (кого, що - виставляти кого-, що-небудь у смішному вигляді, викриваючи, критикуючи);ЗУБОСКА́ЛИТИзневажл.,СКА́ЛИТИСЯзневажл., ГИГИ́КАТИрозм.,ХИХИ́КАТИ[ХІХІ́КАТИ]розм. (насміхатися, звичайно сміючись, посміхаючись при цьому);ЖАРТУВА́ТИ, ПІДСМІ́ЮВАТИСЯ, ПІДСМІХА́ТИСЯ[ПІДСМІ́ХУВАТИСЯрідше],ПОСМІ́ЮВАТИСЯ, ПОСМІХА́ТИСЯрозм. (звичайно без зла, не в дошкульній, не в образливій формі); ІРОНІЗУВА́ТИ (тонко, приховано); ГЛУМИ́ТИСЯ, ЗНУЩА́ТИСЯ (зло, в’їдливо);
slovnyk.ua
ЗАСМІЯТИСЯ, іюся, ієшся, док., з кого — чого, до кого— чого, на що і без додатка. 1. Почати сміятися; розсміятися — Скажи мені, Олександро, де ти живеш? — спитав Іван. — ..Третя хата від Кіндрата, де рябі ворота, а новий пес! — засміялась вона, блиснувши на Івана чорними очима (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 62); Він засміється: всі регочуть; Насупить брови: всі мовчать (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильською, 1949, 126); Ланковий засміявся з цього жарту (Юрій Яновський, II, 1954, 118); До неї засміялася русява голівка з мигдалевими очима (Петро Панч, В дорозі, 1959, 103); Засміявсь на теє лицар: «Давню байку правиш, друже!» (Леся Українка, I, 1951, 368); * Образно. У нас же літо зараз: засміялась природа вся! (Павло Тичина, II, 1957, 42); * У порівняннях. Зацвіла в долині Червона калина. Ніби засміялась Дівчина-дитина (Тарас Шевченко, II, 1963, 215). ♦ Засміятися на кутні [зуби] див. кутній. 2. Почати глузувати, кепкувати з кого-небудь. Нехай думка, як той ворон, Літає та кряче, А серденько соловейком Щебече та плаче Нишком — люди не побачуть. То й не засміються... (Тарас Шевченко, I, 1963, 50); Вона пильно чепурила хату і сама з себе засміялась, помітивши теє (Леся Українка, III, 1952, 587). Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 319.
Ілюстрації
Медіа
Див. також
Cпоріднені слова зі словника Бориса Грінченка
Засміяти
[ http://wiki.kubg.edu.ua/%D0%A1%D0%BC%D1%96%D1%8F%D1%82%D0%B8%D1%81%D1%8F Сміятися]
Джерела та література
[1]
Адже коди Удісс побачив, що цикдопи віддадяються, він засміявся крадькома та зрадів у душі: «Як обдурив я ім'ям його й задумом цим бездоганним»
Зовнішні посилання
Тест на психіку.Спробуй не засміятись.
Матеріал з Вікіпедії
Сміятися! Сміятися! Сміятися!