Терниця

Терниця, -ці, ж. = Терлиця. Чуб. VII. 409. Грин. III. 679. Така, що постав сім терниць, то переб’є. Ном.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ТЕ́РНИЦЯ див. терлиця.

ТЕ́РЛИЦЯ, ТЕ́РНИЦЯ, і, жін. Знаряддя для тіпання, тертя льону, конопель і т. ін. — Хіба я не брала конопель, не мочила, не била на бительні, не терла на терниці..? (Нечуй-Левицький, II, 1956, 296); Тіпає [Мотря] плоскінь або матірку; скрипить терлиця під повіткою... (Панас Мирний, I, 1949, 209); З ранку до вечора скрізь біля хат теркочуть терлиці, немов сваряться зуб за зуб (Іван Франко, VIII, 1952, 73); Трахкотіли терниці, сипалась костриця на землю (Андрій Головко, II, 1957, 28). Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 87.

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка

Терниця, -ці, ж. = терлиця. Чуб. VII. 409. Грин. III. 679. Така, що постав сім терниць, то переб'є. Ном.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

ТЕ́РНИЦЯ див. те́рлиця.

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

терниця див. терлиця.

Ілюстрації

text-align:center"

У культурі

«Суха, як терниця» — казали про сухоребру жінку Терлиця також символізує балакучість: «Чого принесло цю терлицю?»

У літературі

У «Тінях забутих предків» М. М. Коцюбинського згадується про «доїння» терниці відьмою: «Не один присягався, що бачив, як вона терницю доїть: заб'є у неї чотири кілки, неначе дійки,-— і надоїть повну дійницю».

Зовнішні посилання

Матеріал з Вікіпедії

Те́рлиця або те́рниця— ручне знаряддя, призначене для тіпання льону або конопель. Слово «терниця» (варіант «терлиця» пізніший) пов'язане з дієсловом терти — оскільки тіпання льону і конопель також називали «тертям». Інші назви — бите́льня, бите́льниця, м'ялка, м'я́лиця, мядлиця. Терлиця з широкою щілиною для мечика називалася битка. Складається терлиця з таких деталей: ніжок (що звалися «сохами»), прикріплених до двох повздовжніх паралельних дощок («ребер» або «стегон»). Між дошками залишається щілина («жоліб»), у якому поміщається рухома деталь терлиці — мечик. На одному кінці він має ручку («фост»), другим він кріпиться між дощок за допомогою кілка («чопика»). На верхніх крайках дощок і нижній частині мечика могли бути трикутні зубці. Стебла льону чи конопель кладуть зверху терлиці поперек верхніх дощок, потім мнуть і ламають їх, з силою вдаряючи по них мечиком. Цей процес називається «м'яттям». Далі стебла звільняють від костриці — ця операція називається «тіпанням» або «тертям». Для остаточної обробки волокна розчісують на чесалках, приготовляючи кужіль. Льон могли м'яти і без терлиці — за допомогою ціпа.